Підводні камені придбання авто за дорученням

"Придбати за дорученням", "продати за дорученням" — це типові помилки, що призводять до несподіваних і часто неприємних наслідків. Охочі придбати або продати автомобіль з метою економії часу і грошей продають-купують авто, оформивши генеральне доручення, засвідчене у нотаріуса.

Ба більше, похід до нотаріуса присипляє пильність таких покупців: мовляв, якщо вже доручення підписав нотаріус, то найзаконнішої угоди годі й шукати. Однак не все так просто, адже, одержуючи автомобіль разом із генеральним дорученням, новий власник навіть не замислюється про те, що в будь-який момент він ризикує залишитися без свого залізного коня. І це у кращому випадку. У гіршому — йому доведеться ще й доводити факт того, що автомобіль він не викрав, а придбав, віддавши свої чесно зароблені гроші.

Доручення не означає наявності права власності

Головне, що варто знати потенційному покупцеві, який хоче придбати авто шляхом отримання від продавця генерального доручення, це те, що після такої угоди продавець залишається власником транспортного засобу. А власнику і карти у руки – будь-коли він може повернути авто, закласти його або подарувати. І покупцеві залишиться тільки погодитися з волею власника.

Адже доручення, що видається на авто (річ іде лише про генеральне доручення), є лише одним із видів представництва, дозволеного Цивільним кодексом. А представництво, згідно зі ст. 237 ЦК, — це відносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право укласти угоду від імені другої сторони, яку вона представляє. Щодо ситуації з дорученням на автомобіль, представником буде покупець, а той, кого представляють, довірителем — продавець. За ст. 244 ЦК, представництво, засноване на договорі, може здійснюватися за дорученням. Доручення — це документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Тож надання та отримання доручення жодним чином не пов'язані з переходом права власності на автомобіль від його власника до представника. Останньому надається лише (крім володіння і користування) можливість здійснювати операції з автомобілем в інтересах довірителя. Про це йдеться у ст. 239 ЦК: «Угода, укладена представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє». Іншими словами, якщо, скажімо, ви продасте автомобіль, на який у вас є гендоручення (зрозуміло, якщо таке право надане ним), отримані за нього гроші належатимуть довірителю. На жаль, це далеко не всі неприємності, на які можна наразитися у разі придбання автомобіля за дорученням.

Власник дав — власник і забрав

У ст. 249 ЦК, особа, яка видала доручення (за винятком безвідкличної), може у будь-який час скасувати її. Тобто, що якщо довіритель запевнив вас, що ніколи і ні за яких обставин не відкличе доручення, такі обіцянки і клятви є недійсними навіть без оскарження в суді. Тому щойно ви отримаєте повідомлення від довірителя про скасування доручення, ви маєте повернути його авто. До речі, якщо вам «пощастило» потрапити на несумлінного довірителя, про гроші, сплачені за автомобіль, доведеться забути, або ж звернутися з позовом про їхнє повернення до суду.

Ще однією причиною втрати придбаного за дорученням авто може стати спливання терміну дії цього доручення. Згідно зі ст. 248 ЦК, саме це є першою підставою припинення дії такого документа. До речі, якщо у дорученні не вказаний термін його дії, це не означає, що документ виданий довічно, він буде дійсним до припинення його дії (ст. 247 ЦК). Звичайно, якщо довіритель — людина порядна, скасовувати видане доручення він не стане. Але є один нюанс. Відповідно до ст. 248 ЦК, дія доручення припиняється зі смертю довірителя. Тоді всі права на автомобіль переходять до його спадкоємців, і покупцеві доведеться розлучитися зі своїм улюбленцем або спробувати отримати нове доручення, видане вже спадкоємцями.

Не все просто і зі страховкою

Зважившись на купівлю за дорученням, слід розуміти, що за наявності лише «автоцивілки» у разі ДТП однозначно виникнуть проблеми з отриманням страхового відшкодування. Погодьтеся, навряд чи страхова компанія виплачуватиме страховку вам, якщо автомобіль належить іншій особі. Можна вирішити проблему, попросивши власника оформити на вас доручення на отримання грошей або переконавши його особисто подати страховику заяву про настання страхового випадку. Але знову все залежить від ваших взаємин з довірителем.

Щоб уникнути подібних нюансів, під час отримання генерального доручення необхідно переконатися, що його текстом передбачено ваше право на отримання грошових коштів від третіх осіб або страхового відшкодування у випадку ДТП. Нарешті, можна особисто оформити добровільну страховку, де страхувальником будете лише ви, представник.

Купити автомобіль у самого себе не можна

Деякі громадяни впевнені в безпеці купівлі за дорученням, мовляв, головне — отримати авто та гендоручення, а потім можна переоформити транспортний засіб на себе. Таке бачення ситуації помилкове. Адже, по-перше, переоформити на себе означає змінити власника, для чого довірителю необхідно укласти договір купівлі-продажу автомобіля. По-друге, розпорядитися автомобілем, якщо таке право передбачено дорученням, можна, щоправда ст. 238 ЦК забороняє представнику здійснювати угоди від імені особи, яку вона представляє, у своїх інтересах. Тобто продати автомобіль самому собі, як бачите, не вийде.

Судові справи

Звичайно, кожному громадянину гарантовано право на судовий захист його інтересів, і проблеми з авто, придбаним за дорученням, не виняток. Однак зважившись на купівлю, спробуйте себе убезпечити, отримавши від продавця хоча б розписку, що підтверджує передання йому певної грошової суми. Річ у тім, що якщо ви спробуєте заперечити укладену угоду з представництва у суді, вам знадобляться докази факту укладення договору купівлі-продажу та передання грошей продавцю.

Загалом цивільне право негативно ставиться до здійснення угод, що укладені з метою замаскувати справжню угоду. Як у нашому випадку: мова йшла про купівлю-продаж автомобіля, але де-юре цей договір був прикритий відносинами представництва. Такі угоди ст. 235 ЦК називає удаваними і наголошує при цьому: «Якщо буде встановлено, що операція здійснювалася сторонами для прикриття іншої угоди, відносини сторін регулюються правилами справжньої угоди». Це, власне, означає застосування правил договору купівлі-продажу автомобіля. Саме для доказу розплати за укладеним договором, виконання обов'язку покупця про передання грошей за товар і ціни товару потрібна ця розписка.

Як бачимо, скупий платить двічі: заощадивши час і гроші одного разу, згодом матимеш купу проблем, вирішення яких не лише влетить у копієчку, але й забере багато сил, нервів і часу.

Судова практика

Авто за дорученням можуть вилучити примусово, але не завжди.

Ще одним приводом для занепокоєння під час придбання авто за дорученням може стати ризик арешту або конфіскації цього транспорту, скажімо, за правопорушення або злочини, вчинені власником. Прикладом підстав для примусового (причому безоплатного!) вилучення автомобіля у представника може бути, приміром, невиконання власником будь-якого кредитного договору або заставних зобов'язань, або навіть конфіскація автомобіля як додаткова санкція за вчинений ним злочин.

«Чому така несправедливість?!», — запитаєте ви. Відповідь очевидна: автомобіль, переданий представнику, залишається у власності того, хто представляє, тому з нього можуть стягувати. Не менш важливою підставою для повернення автомобіля може стати шлюбний договір, за яким саме це авто переходить у власність дружини, чи розподіл майна під час розлучення і перехід права власності на це майно до іншого подружжя. Втім практика показує найрізноманітніші ситуації.

Щоб спробувати відвоювати своє право володіти і розпоряджатися придбаним за дорученням автомобілем, доведеться звертатися до суду. У квітні цього року одним з міжрайонних судів Закарпатської обл. слухалася справа № 2-512/11. Позов подали до відділу ДВС міжрайонного управління юстиції про звільнення з-під арешту закладеного майна — автомобіля марки Focus C307 Trend 2007 р. випуску. Він був мотивований тим, що 27 березня 2009 р. позивач видав доручення на користування та розпорядження цим транспортним засобом у порядку передоручення. Надалі позивачам стало відомо, що цей автомобіль арештували через невиконання власником договору застави перед банком, який був укладений навесні 2008 р. Спочатку доручення з правом передоручення було видане власником автомобіля 27 травня 2008 р., а 28 травня цього ж року він уклав договір застави цього автомобіля, отримавши банківський кредит. І вже потім, навесні 2009 р., його представник, що діяв у рамках передоручення, передоручив автомобіль позивачам.

Суд встановив, що 24 вересня 2009 р. була ухвалена постанова про арешт майна боржника за кредитним договором, згідно з яким спірний автомобіль арештували і заборонили відчуження. Однак, як не дивно, суд визнав, що доручення, видане 27 березня 2009 р. (у порядку передоручення), свідчить про факт відчуження автомобіля власником на користь позивачів. Суд уважає, що в цих правовідносинах слід застосувати ст. 60 Закону «Про виконавче провадження», якою передбачено, що особа, яка вважає, що арештоване майно належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. На думку суду, саме цим правом скористалися позивачі, звернувшись з позовом. Тому позов задовольнили, а заставний автомобіль звільнили з-під арешту. Звичайно, багато що в цьому рішенні викликає справедливі запитання, але, як кажуть, факт залишився фактом, і рішення оголосили.

Опубліковано на сайті: 16.05.2011

Автор: Юлія Габдулліна

Джерело: http://sug.kiev.ua/






Простоправо ТВ








Рекомендуем