Нікчемність правочинів: повноваження чи свавілля Фонду гарантування вкладів фізосіб?

Сьогодні, коли держава вживає заходів щодо "оздоровлення" банківської системи шляхом виведення неплатоспроможних банків з ринку, завданням Фонду гарантування вкладів фізосіб передусім є досягнення балансу між інтересами держави та кредиторів, до яких відносяться й вкладники. Однак при цьому не було забезпечене належне правове підгрунтя для вирішення спірних питань, які виникають у процесі виведення неплатоспроможних банків з ринку. Через це має місце недотримання гарантій для кредиторів банків, задекларованих у законі "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Чотири роки без порядку

Незважаючи на законодавче врегулювання порядку виведення неплатоспроможних банків з ринку, для абсолютної більшості громадян, які не можуть отримати свої вклади в таких банках, є актуальним питання про законність заходів фонду виявлення нікчемних правочинів, серед яких нерідко зустрічаються і договори банківського вкладу, що в подальшому визнається підставою для відмови у відшкодуванні коштів за вкладом, а також для відмови в кредиторських вимогах особи у випадку, якщо сума вкладу перевищує 200 тис. грн.

У разі прийняття Національним банком рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних фонд як установа, на котру законом про систему гарантування вкладів покладається виконання спеціальних функцій, розпочинає процедуру виведення його з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації. Під час діяльності тимчасової адміністрації ФГВФО має повне і виняткове право управляти банком.

Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI на фонд покладений обов’язок забезпечити збереження активів неплатоспроможного банку. Із цією метою в період діяльності тимчасової адміністрації фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), учинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, щодо виявлення нікчемних правочинів з підстав, передбачених ч.3 ст.38 закону. Загальною ознакою цих правочинів є те, що їх учинення фінансово невигідне банку і сприяло його неплатоспроможності.

Згідно із законом порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій фонду в разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами останнього.

Однак такий порядок був затверджений виконавчою дирекцією фонду тільки 26.05.2016 рішенням №826, яке набрало чинності 13.07.2016. Викликає здивування, що порядок, який прямо стосується кредиторів неплатоспроможного банку, з’явився майже через 4 роки з моменту, як набрав чинності закон про систему гарантування вкладів. Тобто до цього часу ФГВФО та його уповноважені особи виявляли нікчемні правочини за відсутності необхідного регулювання.

Це є порушенням вимог ст.19 Конституції, відповідно до якої органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Феміда ігнорує

Разом з тим при оскарженні рішень уповноваженої особи фонду щодо виявлення нікчемних правочинів адміністративні суди ігнорують факт відсутності згаданого порядку. Хоча відповідно до вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

  • на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
  • з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надане;
  • обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
  • безсторонньо (неупереджено);
  • пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Зважаючи на згадане положення, позивачам у процесі розгляду адміністративних справ щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності уповноваженої особи фонду необхідно наполягати на наданні судом правової оцінки таким рішенням, діям, бездіяльності з урахуванням вимог ч.3 ст.2 КАС.

Але й після прийняття ФГВФО відповідного порядку виникають інші підстави для дестабілізації банківської системи, і цього разу з доброго почину Верховного Суду, який узагалі ставить під сумнів правомірність виконання фондом функцій у сфері гарантування вкладів фізосіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Нині на розгляді Конституційного Суду перебуває подання ВС щодо відповідності (конституційності) закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Конституції. Однією з підстав є надання згідно з профільним законом фонду, який не є органом державної влади і не підпорядковується жодному владному органу чи установі, повноважень стосовно регулювання банківської діяльності, що фактично є виконанням функцій НБУ.

У разі прийняття КС рішення про неконституційність зазначеного закону або його окремих положень судові рішення, ухвалені за результатами оскарження дій та рішень фонду або його уповноваженої особи, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами з прийняттям нового рішення.

Практика різниться

Сьогодні також існує суперечлива практика щодо застосування наслідків нікчемних правочинів, виявлених ФГВФО або його уповноваженою особою.

Згідно із законом фонд уповноважений повідомляти сторони про нікчемність договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, вживати заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення фонду про нікчемність правочину кредитор банку зобов’язаний повернути майно (кошти), яке він отримав від фінансової установи, а у випадку неможливості повернути майно в натурі — відшкодувати його вартість.

На підставі наведених положень закону фонд або уповноважена ним особа має право за наявності спору звертатися до суду з позовами про застосування наслідків нікчемності договорів, витребування майна та стягнення коштів, переданих банком за нікчемними правочинами, а також у разі наявності спору щодо нікчемності такого правочину — з позовами про нікчемність правочину.

Оскільки з початку введення тимчасової адміністрації ФГВФО згідно із законодавством набуває повноважень органів управління банку, його уповноважена особа заявляє позови від імені неплатоспроможного банку.

Кредитори банку, повідомлені про нікчемність укладених між ними і неплатоспроможним банком договорів, звертаються до місцевих адмінсудів з адміністративними позовами про визнання протиправними дій та скасування рішень уповноваженої особи фонду.

Як убачається із судової практики, при розгляді таких позовів адмінсуди дають правову оцінку щодо наявності підстав нікчемності правочинів, передбачених ч.3 ст.38 закону про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

Однак, зважаючи на юрисдикцію адміністративних судів, яка поширюється на публічно-правові спори, до предмету розгляду адмінсуду не може входити встановлення відповідності господарського або цивільно-правового договору вимогам законодавства та встановлення недійсності такого договору.

У випадку звернення уповноваженої особи фонду, яка діє від імені неплатоспроможного банку, до місцевого господарського суду з позовом про нікчемність правочину або застосування наслідків нікчемності в межах господарського судочинства також здійснюється оцінка обставин щодо наявності або відсутності підстав нікчемності, визначених законом.

Як наслідок, існує практика, коли судові рішення щодо одних і тих самих правочинів суперечать одне одному в частині оцінки дійсності таких правочинів, оскільки преюдиційними, тобто такими, що не підлягають повторному доказуванню в іншому процесі, є тільки обставини, встановлені судом за участю тих самих сторін, а не власне правова оцінка обставин, здійснена в судовому порядку.

З появою нової практики ВС (постанова від 15.06.2016 №21-286а16) щодо віднесення спорів, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банків, до юрисдикції господарських, а не адміністративних судів, спірним залишається питання порядку оскарження бездіяльності, дій та рішень уповноваженої особи фонду на стадії запровадження в банку тимчасової адміністрації.

Заручники кризи

Така невизначеність судової практики, звичайно, не сприятиме ефективному функціонуванню системи гарантування вкладів фізичних осіб, створеної з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцненню довіри до банківської системи України та стимулюванню залучення коштів у неї, а також забезпеченню ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Враховуючи, що найвищий судовий орган — ВС ставить під сумнів конституційність закону про систему гарантування вкладів, судова практика щодо розгляду спорів між кредиторами неплатоспроможних банків та фондом може піднести сюрприз.

Однак, зважаючи на кількість фінустанов, стосовно яких Нацбанк прийняв рішення про віднесення їх до категорії неплатоспроможних та вжив заходів щодо виведення з ринку, прийняття КС рішення про неконституційність закону про систему гарантування вкладів фізичних осіб малоймовірне. Хоча при ухваленні рішень КС не може керуватись економічною обгрунтованістю, а повинен виходити з норм Конституції, які є основою для законодавчого врегулювання суспільних правовідносин.

В умовах кризи банківської системи основним є питання: яких наслідків слід очікувати вкладникам та кредиторам неплатоспроможних банків у разі прийняття рішення про неконституційність закону? Адже це єдиний нормативний акт, що регулює порядок відшкодування банківських вкладів та задоволення кредиторських вимог до неплатоспроможного банку.

Опубліковано на сайті: 12.09.2016

Автор: Вікторія МОСКАЛИК, юрист ЮК Jurimex

Джерело: http://zib.com.ua/ru/






Простоправо ТВ








Рекомендуем