Вимагатимуть сповна! Про особливості повної матеріальної відповідальності працівника

Трудове законодавство є таким гуманним, соціальним і "радянським", що працедавці не надто поспішають його застосовувати. Масла до вогню додають і податкові наслідки трудових відносин.

Нерідко ці відносини між працедавцями оформляються або договором про надання послуг, або взагалі не оформляються. Але «погані» норми КЗпП деякі власники все-таки використовують, оминаючи «хороші». Ми отримали листа від читача, що працює у фізичної особи-підприємця без оформлення трудових відносин на посаді менеджера з продажу. Працедавець хоче дисциплінувати свого працівника і убезпечити себе від фінансових втрат, тому наполягає укласти договір про повну матеріальну відповідальність. Ці норми КЗпП працедавцю, бачте, подобаються. Читач запитує у нас про законність такої ініціативи. Відповідаючи на запитання, ми вирішили вийти за його рамки і розглянути суттєві відмінності матеріальної відповідальності у трудовому праві та цивільно-правових наслідків завдання шкоди контрагенту.

 

Підстави для виникнення матеріальної відповідальності

 

Щоб відповісти на запитання, чи можна укласти договір про повну матеріальну відповідальність у вищенаведеному випадку, слід визначити підстави для такої відповідальності.

Щоб притягти працівника до матеріальної відповідальності, необхідні такі умови: наявність завдання організації шкоди; протиправність вчинків (дії або бездіяльності) працівника; наявність причинного зв'язку між його протиправною поведінкою і завданою шкодою; наявність провини працівника. Працівник відповідає зазвичай у розмірі прямої дійсної шкоди і розмір цієї відповідальності обмежується середньомісячним заробітком.

Повна матеріальна відповідальність може наступити в тому випадку, якщо між працедавцем і працівником, який обіймає посаду, пов'язану зі зберіганням, обробкою, продажем (видаванням), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих ним цінностей, укладено відповідний договір. Перелік таких посад і робіт затверджений постановою Держкомпраці СРСР від 28.12.1977 р. № 447/24. Роботи з продажу (видавання) товарів (продукції), їхньої підготовки до продажу незалежно від форм торгівлі і профілю підприємства (організації) включені до цього переліку.

 

Але попри це, такий договір не може бути укладений з нашим читачем, адже найголовніша умова, необхідна для притягнення до матеріальної відповідальності, — це наявність трудових відносин між працівником і працедавцем. У ст. 3 КЗпП йдеться про те, що законодавство про працю поширюється лише на працівників і працедавців, між якими укладено трудовий договір. І договір про повну матеріальну відповідальність на підставі норм КЗпП може бути укладений тільки між працівником і працедавцем, відносини яких врегульовані трудовим договором. А якщо такого договору немає, то відносини між двома особами регулюються відповідною цивільно-правовою угодою про надання послуг, підряду, комісії. Такий договір зазвичай містить положення про відповідальність сторін. Ба більше, Цивільний кодекс містить норми, що стосуються відповідальності сторін за визначеними договорами. Так само як і норми про відшкодування шкоди.

 

Трудове право більш гуманне, ніж цивільне

 

Принципово відрізняється і відповідальність виконавця робіт (послуг) перед замовником у порівнянні з відповідальністю працівника за трудовим договором.

 

У цивільно-правових відносинах межі відповідальності визначаються як сторонами у самому договорі, так і законом. Згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. А якщо настання матеріальної відповідальності в трудовому праві зумовлено наявністю трудових відносин, то відшкодування збитків за цивільним правом не завжди буває лише за наявності договірних відносин. Оскільки може наступити зобов'язання відшкодувати шкоду просто за фактом завдання цієї шкоди в порядку, передбаченому гл. 82 ЦК.

 

У трудових відносинах питання матеріальної відповідальності регулюється лише імперативними нормами, тобто відповідними нормами КЗпП, інших актів трудового законодавства, які не можуть змінюватися сторонами в договорі, згідно зі ст. 9 КЗпП. Принаймні погіршити становище працівника порівняно з тим, що передбачено КЗпП, працедавець не може. Повна матеріальна відповідальність настає, зокрема, коли між працівником і працедавцем укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність, як про це наголошувалося раніше. КЗпП передбачає й інші підстави повної матеріальної відповідальності. Серед них особливо нас цікавить одне — шкоди завдано не під час виконання трудових обов'язків. Тобто там, де немає трудових відносин, набирають чинності норми цивільного права.

 

У цивільному праві шкода відшкодовується в повному обсязі. Сторони в договорі можуть навіть передбачити випадки додаткової відповідальності, а норми договору, що обмежують відповідальність будь-якої зі сторін, якщо така відповідальність встановлена ​​законом, як правило, є незначними. Крім прямої дійсної шкоди потерпіла сторона може також відшкодувати упущену вигоду. Не варто забувати і про способи забезпечення зобов'язань, передбачених цивільним правом, які є часто не лише компенсаційними, але й каральними. Штраф, приміром, передбачає не тільки компенсацію завданих контрагентом збитків, але і покарання за скоєне у вигляді понад відшкодованих збитків.

У трудовому праві відповідає працівник, який завдав шкоди. У цивільному праві відповідати може й інша особа — поручитель, страхова компанія, гарант, інша третя особа. Відповідальність у цивільному праві часто є знеособленою.

Різняться також підстави звільнення від відповідальності. На працівників у трудовому праві не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику. Також звільняється від відповідальності працівник, що діяв у стані крайньої необхідності. У цивільних правовідносинах особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що порушення стало результатом випадку або непереборної сили.

 

Тобто постраждалій стороні-працедавцю вигідніше покладати на працівника цивільно-правову відповідальність, ніж матеріальну. Однак! Аналіз норм КЗпП дозволяє сказати, що на працівників у рамках трудових відносин під час виконання трудових обов'язків цивільно-правова відповідальність не може бути покладена. Про це свідчить положення ч. 3 ст. 130 КЗпП, у якому йдеться, що за наявності підстав на працівника покладається матеріальна відповідальність незалежно від притягнення його до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної відповідальності. Цивільно-правової відповідальності в цьому списку немає.

 

Повертаючись до запитання читача, варто сказати, що правова природа відносин між ним і його працедавцем не дозволяє укласти ним договір про повну матеріальну відповідальність, положення якого регулюються нормами КЗпП. Відповідати за шкоду, завдану працедавцеві, такий працівник повинен або на умовах, передбачених положеннями цивільно-правового договору (за його наявності), або в загальному порядку відшкодування шкоди, передбаченому гл. 82 ЦК (за відсутності договору).

 

Випадки повної матеріальної відповідальності працівника

 

Повна матеріальна відповідальність працівника настає у суворо обмежених випадках:

  1. Між працівником і підприємством укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
  2. Майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
  3. Шкоди завдано діями працівника, що мають ознаки кримінальних вчинків;
  4. Шкоди завдано працівником, який був напідпитку;
  5. Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), зокрема під час їхнього виготовлення, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою,організацією працівникові в користування;
  6. Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, завдану підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків;
  7. Шкоди завдано не під час виконання трудових обов'язків;
  8. Посадова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
  9. Керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати більше одного місяця, що призвело до виплати компенсацій за порушення термінів її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Опубліковано на сайті: 01.02.2011

Автор: Ганна Воєводіна

Джерело: http://sug.kiev.ua/






Простоправо ТВ








Рекомендуем