Нюанси процедури банкрутства в Україні

Бажання держави ускладнити життя підприємцям невиліковне. І наявність потужного апарату, наділеного правом видавати обов'язкові акти, дозволяє це прагнення задовольнити щонайповніше.

Підсумок боротьби — більше і частіше перевіряти бізнес і збирати недостачу до скарбниці, на жаль, очевидний. Половина підприємців платить штрафи, половина їх оскаржує. На тому й стоїмо. І навіть якщо підприємець хоче назавжди покинути ряди сміливців, готових діяти на свій страх і ризик, оголосивши про банкрутство, держава не бажає з ним так просто розлучатися.

Раніше тривалість справ про банкрутство з ініціативи власника (ст. 51 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») становила 1,5-2 місяці. А для її запуску достатньо було виконання трьох умов: звернення до суду власника з відповідною заявою, наявність яких-небудь кредиторських вимог та прострочення за зобов'язаннями не менше трьох місяців. Якщо протягом 30 днів з моменту публікації оголошення про банкрутство в «Голосі України» чи «Урядовому кур'єрі» кредитори не заявляли свої вимоги, вони вважалися погашеними і не могли відноситися до валових витрат. Потому суд визнавав особу банкрутом — і прощайте горезвісні IPO, зведення, індекси, котирування, без яких раніше не обходився жоден день ділової людини. Здрастуй нове життя менеджера середньої ланки!

Але сталася неймовірна, незрозуміла, швидше, неминуча для нашої країни подія — практика спочатку Вищого господарського суду, а потім і Верховного суду України змінилася.

Колегія Вищого господарського суду України, а потім і пленум вищої судової інстанції своєю постановою від 18.12.2009 р. № 15 зобов'язав підприємців до подання заяви до суду про визнання банкрутом звертатися до державних реєстраторів згідно з ст. 105 Цивільного кодексу.

Це означало, що, по-перше, термін заяви кредиторами своїх вимог збільшувався до обов'язкових двох місяців після розміщення публікації держреєстратором, а також зберігся один місяць на заяву тими ж кредиторами своїх вимог боржника після визнання особи банкрутом вже в суді. А по-друге, підприємця зобов'язали «здаватися» податковій, повідомивши її про початок процедури ліквідації. Мета зрозуміла — надати інспекції щонайменше два додаткові місяці для проведення перевірки, якої всі намагалися уникнути. Адже не секрет, що до процедури банкрутства вдавалися саме тоді, коли у підприємця була не дуже чиста фінансова історія.

Як наслідок, максимальний термін банкрутства за Законом збільшився з одного року (на практиці вистачало і двох місяців) до півтора року (але не менше півроку).

Якщо ж вимога ст. 105 ЦК не виконана, то суд повертає заяву про визнання банкрутом заявнику. Хоча, як показує практика за 2009 рік, служителі Феміди не завжди діяли чітко. Тим не менше, недотримання вимог ст. 105 ЦК є безперечною підставою для скасування рішення суду про визнання особи банкрутом. Цим і скористалися податкові органи, оскаржуючи такі акти через тривалий час.

Безумовно, тема банкрутства непроста і передбачає знання низки нюансів. Як казав Нільс Бор, «є речі настільки серйозні, що про них можна лише жартувати». Тому якщо цю проблему перевести на жарт, то, думаю, буде доречним розповісти історію одного індіанського племені. Його мешканці не їдять м'яса тих тварин, на яких вони не полювали особисто. Для них купувати м'ясо в магазинах — табу. Дикість, звичайно, але нічого не вдієш, традиція є традиція.

Звичайно, мене можуть звинуватити у некоректності порівняння, але, на відміну від індіанців, які вважають за краще здобувати їжу «потом і кров'ю», у нашій державі навпаки збільшуються ряди охочих отримати дари без особливих зусиль. При цьому «мисливці» (податківці, судді) виглядають дивно.

Адже жоден закон не помінявся, а це говорить про те, що всі попередні роки ми працювали «не в ногу з Законом». Змінилася лише судова практика. Причому різко і без пояснення причин. От і думай після цього, що важливіше в країні: бізнес, кредитор чи комфортність влади?

З одного боку, нова практика вигідніша кредиторам, оскільки дає їм додатковий термін для подання своїх вимог. Плюс інформація про майбутнє банкрутство з'являється в держреєстрі, яку може отримати кожен охочий, сплативши 15 грн.

З іншого боку, нова процедура забезпечує комфорт влади. Суд і раніше направляв документи про банкрутство соціальним фондам, реєстратору та податковій. Крім того, боржників перед бюджетом можна було відстежити за допомоги публікацій у «Голосі України» і «Урядовому кур'єрі». У цьому випадку податкова була як кредитор.

Тобто можливість була, але треба було докладати зусиль. А навіщо, коли можна перекласти ці проблеми на голову збанкрутілого підприємця?

Звичайно, мені можуть заперечити, а як же держава з її модернізацією і зобов'язаннями перед незаможними? Краще зайвий раз перевірити боржника, у якого можуть бути непогашені зобов'язання перед бюджетом...

Що ж, аргумент вагомий. Але давайте відповімо ще на три прості питання.

  1. Чи допоможе нова процедура порятунку компанії-банкрута?
  2. Чи допоможе це в боротьбі з фіктивними банкрутствами (адже і раніше наявність реальної заборгованості необхідно було підтвердити)?
  3. Чи стало законодавство про банкрутство зрозуміліше, якщо його норми «розпорошені» в Законі і актах судової практики?

Ні, ні і ще раз ні. Фактично це призвело лише до подорожчання вартості юридичних послуг у справах про банкрутство внаслідок затягування процедури.

Зрештою, це справа смаку, чи ставати на захист боржника (і залишити стару процедуру) або кредитора разом із державою (підтримати нову). Але в будь-якому випадку, це рішення має бути реалізовано шляхом внесення змін до Закону про банкрутство. Адже на правову допомогу, особливо за кризи, гроші є не у всіх. А самому розібратися в цих правових «нетрях» непросто. І тоді влада, яка чітко визначає правила гри, нехай навіть із зручністю для себе, виглядала б більш демократичною, ніж одомашнені індіанці.

Опубліковано на сайті: 16.03.2011

Автор: Олена Воронцова

Джерело: http://flexp.com.ua/






Простоправо ТВ








Рекомендуем