Оскарження "податкових" висновків щодо нікчемних/фіктивних правочинів

Останнім часом для більшості Платників податків актуальною є проблема із визнанням податківцями нікчемності правочинів та безтоварності операцій із відповідними податковими наслідками. Як показує практика, в тому числі судова, така тенденція в переважній більшості пов’язана із перевищенням податківцями своїх повноважень, тому при правильному побудуванні захисту, платники мають цілком законні підстави відстояти свою позицію.

Саме на найбільш застосованих податківцями методах та базових контраргументах і хочемо звернути увагу в даному інформаційному матеріалі.

1. Перемогу в неофіційному рейтингу одержали правочини, вчинені безпосередньо (або за ланцюгом) з контрагентом, який створює «податкову яму».

При оспорюванні таких дій податківців слід пам’ятати, що положення Податкового кодексу України (далі – ПКУ) не визначають поняття «нікчемного» або «фіктивного» правочину. Його норми лише підтверджують той факт, що відповідний правочин визнається недійсним в судовому порядку.

Такі аргументи є залізобетонним захистом для платника податку, що  підтверджується усталеною судовою практикою, наприклад, Постанова ВАСУ від 14.11.12р. у справі №К/9991/50772/12.та роз’ясненнями, наприклад, Лист ВАСУ від 02.06.2011 р. №742/11/13-11. ВАСУ не тільки визнав незаконність і неправомірність висновків податкової про недійсність угод у зв'язку з їх фіктивністю (така практика мала місце і до винесення зазначеної постанови), а й визнав, що актами податкової перевірки не може встановлюватися недійсність правочинів (договорів).

Отже, податкові органи, хоча і не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, в т.ч. – і укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, не мають права самостійно визначати правочини як нікчемні або фіктивні. 

2. Друге місце впевнено займають спроби податківців зняти податковий кредит з ПДВ, сплаченого Контрагенту, у якого анульоване свідоцтво платника ПДВ.

В даному випадку слід наполягати на тому, що ні ПКУ, ні жоден інший нормативно-правовий акт не передбачає залежності права платника податків на податковий кредит від обставин діяльності його контрагентів, в тому числі належного виконання такими контрагентами  своїх зобов’язань із нарахування та сплати сум ПДВ до державного бюджету. Крім того, законодавство не покладає на платника обов’язку моніторингу змін у статусі його контрагентів як платника ПДВ.

Отже, віднесення сум до податкового кредиту на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов’язковість яких передбачена правилами ведення податкового обліку, є правомірним.

3. Почесне третє місце займає увага податківців до договорів, укладених  із контрагентами, яких податківці з ніг збилися, а не можуть знайти за їх місцезнаходженням.

При таких спорах рятувальним кругом є Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яким встановлено, що відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру (далі – ЄДР), вважаються достовірними з моменту внесення до такого реєстру, при чому, навіть якщо такі відомості є недостовірними, але були внесені до ЄДР, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Таким чином, контрагент, відомості щодо якого є в ЄДР, не може вважатись фіктивним підприємством лише на підставі міркувань податкового органу.

4. Хоча і останнє місце, але від того такий підхід заслуговує уваги не менше попередніх призерів, займають безтоварні операції. Саме в даному питанні в певних ситуаціях перед фантазією податкових органів рука тягнеться зняти шляпу. Тим самим ускладнюється життя платника податку, тому що важко спрогнозувати,  до яких методів та заходів перевірки звернеться податкова в своєму прагненні встановити безтоварність операції.

Ситуацію погіршує і думка ВАСУ, викладена в Інформаційному листі від 02.06.11р. №742/11/13-11, а саме, що дійсність договору не свідчить про реальність відповідних господарських операцій та будь-які документи платника податків (договори, накладні тощо) мають силу первинних документів виключно в разі фактичного здійснення господарських операцій. Незважаючи на зміни в судовій практиці та твердженнях ВАСУ, саме на основні тези вказаного листа в основному спирається податкова служба при визнанні операцій безтоварними.

Проте, і з таким «наклепом» можна боротись, для чого слід звернутись до статті 234 Господарського Кодексу України, згідно якої фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені. Тому, у разі виконання своїх зобов'язань за договором хоча б однієї із сторін, фіктивність угоди не може вважатися встановленою.

Отже, якщо платник виконав свою частину зобов'язань за договором, він не може вважатися фіктивним, незалежно від подальшої поведінки контрагента.

Підсумовуючи все сказане хочеться закінчити на позитивній ноті, тому, звертаємо увагу на те, що, як показує практика, в більшості випадків Судді достатньо мати перед очима великий об’єм підтверджуючих документів для формування внутрішнього переконання на користь платника, при цьому в таких випадках виступ представника підприємства може навіть не заслуховуватись або бути перерваним в самому початку, як тільки для Судді стане очевидною обізнаність представника щодо реальної суті спірної операції.

Тому, в таких спорах успіх платника податку залежить саме від наявності достатньої та відповідним чином оформленої документальної бази.

У зв’язку з наведеним, рекомендуємо не нехтувати стадією адміністративного оскарження рішень податкової, яка, хоча в більшості випадків і не є результативною, але в основному витримується спеціалістами як стратегічний хід для отримання часу на збір та належне оформлення об’ємної та детальної доказової бази.

Опубліковано на сайті: 23.10.2013

Автор: Группа компаний "Крестон Геренти Груп Юкрейн"





Подпишитесь на рассылку сайта, это бесплатно!
Всего подписчиков -





Простоправо ТВ








Рекомендуем