Зовнішньоекономічні договори поставки. Важливість арбітражного застереження

Невід'ємними і важливими умовами таких договорів, незалежно від типу продукції, є умови про застосовне право та арбітражі. Угоди поставки (купівлі-продажу) промислових виробів і напівфабрикатів за обсягом посідають перше місце серед усіх міжнародних торговельних угод. Останнім часом міжнародна торговельна діяльність українських компаній стала різноманітною і багатопланової, зросла її питома вага в порівнянні з торговельними операціями усередині країни.

 

Основними підтипами договорів поставки є договори разової купівлі-продажу певної кількості товарів і договори тривалих поставок невизначеної кількості продукції на підставі заявок покупця (укладених специфікацій).

Діяльність з міжнародних поставок є предметом ретельного і багатостороннього правового регулювання, особливості якого обумовлені, в першу чергу, специфікою поставлених товарів. Від цього залежить, чи знадобляться додаткові послуги з боку постачальника, як буде здійснюватися приймання товару за кількістю та якістю тощо. Але невід'ємними і незаперечно важливими умовами зовнішньоекономічних договорів поставки, незалежно від типу продукції, є умови про застосовне право та арбітражі.

Чинне законодавство України, як і право більшості інших країн, йде від того, що сторони зовнішньоекономічного договору вільні у виборі застосовного права. Тож договір поставки з іноземним контрагентом може регулюватися як українським, так і іноземним правом. Своєю чергою арбітражне застереження може передбачати розгляд суперечки в будь-якому міжнародному арбітражі, обраному сторонами, серед яких Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торговельно-промисловій палаті України (МКАС).

Під час укладення договорів поставки іноземний покупець найчастіше наполягає на застосуванні іноземного права та розгляді суперечки в міжнародному арбітражі, що має високу репутацію, тоді як для менеджменту українських компаній залишається до кінця не зрозумілим, які витрати засобів і часу це спричинить у разі порушення договірних умов. Тому вибір застосовного права і способу вирішення суперечки є важливим не лише з точки зору правого регулювання, а й раціонального менеджменту ресурсів компанії.

Складаємо договір

Відмінною рисою довгострокового договору поставки є його укладення в рамковій формі з подальшим підписанням специфікацій, що містять умови кожної конкретної поставки. Тобто такий рамковий договір може містити всі істотні умови поставки або за деякими з них звертатися до специфікацій. І якщо український законодавець чітко встановлює той мінімум обов'язкових умов, без якого неможливе укладення будь-якого зовнішньоекономічного договору, то за застосування права іншої держави визначити мінімальний набір обов'язкових умов без допомоги іноземного юриста досить складно.

Під час складання зовнішньоекономічних договорів не варто забувати, що відносини сторін визначаються не лише умовами договору, а й нормами чинного права. Невідповідність договору або його умов імперативним розпорядженням закону нерідко може призвести до визнання договору або окремих його частин недійсними (приміром, за недотримання форми договору).

У випадку регулювання договору іноземним правом рекомендуємо звернути увагу на наявність у документі всіх умов поставки, які є істотними якщо не з огляду на іноземне право (про що українська компанія може просто не знати), то з огляду на прийняті нею зобов'язання щодо поставки. Наприклад, передбачаючи узгодження всіх умов конкретної поставки в замовленні (Purchase Order) або специфікаціях, українська компанія ризикує зазнати додаткових витрат часу і ресурсів для узгодження ціни за партію товару з розрахунку вартості одиниці продукції, чого можна було б уникнути, передбачивши базовий розрахунок ціни за одиницю продукції в самому договорі.

Якщо право не визначили

Варто наголосити, що, якщо сторони не передбачили в договорі застосовного права, вони можуть узгодити його згодом шляхом укладення додаткових угод. Якщо така домовленість не досягнута, застосовне право визначається на підставі колізійної норми на розсуд арбітрів. Це передбачено як міжнародними угодами, так і українським законодавством.

Попри існування міжнародних конвенцій, метою яких є уніфікація колізійних норм, застосовних до договору купівлі-продажу товарів, слід пам'ятати, що застосовні до цього виду договорів колізійні норми різних держав не збігаються за змістом. Загальних колізійних норм міжнародного приватного права не існує. Суд кожної держави орієнтується, як правило, на колізійні норми національного права.

Скажімо, відповідно до Закону України «Про приватне міжнародне право», застосовним визнається право сторони, що є продавцем за договором купівлі-продажу. Тобто якщо суперечка між сторонами буде розглядатися у МКАС, то до експортних договорів поставки українських компаній (за відсутності іншої угоди сторін) застосовуватиметься українське право.

Якщо сторони не змогли погодити застосування права України, то доцільно, принаймні, домовитися про право держави-учасника Віденської конвенції (Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року). Бажано, щоб це було європейська держава (наприклад, Швейцарія, Німеччина або Франція), оскільки його практика застосування перебуває у відкритому доступі.

Чому арбітраж

Під час укладення зовнішньоекономічних договорів сторони мають право самостійно встановити порядок вирішення ними суперечок. Це може бути медіація (посередництво третьої сторони), судовий розгляд або арбітраж. Кожна з опцій має свої переваги і недоліки. Медіацією має сенс скористатися, якщо відносини сторін будуються на взаємній довірі, і у них є бажання домовитися будь-що. Судовий розгляд є пріоритетним, якщо для сторін найбільш важливим буде забезпечення позову, охорона прав інтелектуальної власності або можливість оскарження позову по суті. У всіх інших випадках медіації та судового розгляду, мабуть, варто віддати перевагу міжнародному арбітражу, чи то постійно діючому органу, чи створеному для розгляду окремого випадку (ad hoc).

Арбітраж поєднує в собі розгляд суперечки досвідченими арбітрами, яких сторони можуть обрати самі, так само як і остаточність ухваленого ними рішення; збереження конфіденційності, мінімальність витрат і термінів вирішення суперечки в порівнянні з державними судами, особливо якщо мова йде про суди іноземної юрисдикції, а також наявність міжнародного механізму визнання і приведення у виконання рішення міжнародного арбітражу на підставі Нью-Йоркської конвенції (Конвенція про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року). Оцінка цих чинників дає зрозуміти, чому міжнародний арбітраж найбільш часто використовується в міжнародній торговельній практиці.

Під час внесення до договору арбітражного застереження українська компанія, крім спрощення самого арбітражного процесу через його проведення в Україні, має керуватися тим, в якій юрисдикції вигідніше, якщо не сказати реальніше, отримати з контрагента належне їй за договором у разі невиконання ним своїх зобов'язань. Однак тут є особливості, про які мова піде далі.

Йдемо до суду

Законодавством України встановлено граничні терміни отримання виручки в іноземній валюті резидентами України. Якщо раніше такий термін становив 180 днів, то з ухваленням останніх змін в законодавстві він був скорочений до 90 днів. Розрахунок терміну здійснюється, починаючи з дня оформлення сторонами вантажно-транспортної декларації (ВТД). За перевищення цього терміну з української компанії стягується пеня в розмірі 0,3% від суми неодержаної виручки в іноземній валюті за кожний день прострочення. Підрахунок такого терміну зупиняється, і пеня за його порушення не сплачується у разі розгляду в міжнародному арбітражі, зокрема МКАС, позовної заяви про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання договірних зобов'язань.

В умовах фінансової кризи компанії, яка постійно працює з одним і тим же контрагентом, нескладно передбачити, чи буде оплата здійснена вчасно. Тому українські компанії негайно подають позовну заяву до МКАС або інший передбачений договором арбітраж, щоб уникнути нарахування пені.

Що стосується розгляду суперечки іноземним міжнародним арбітражем, то його додатковою перевагою є те, що він розташований за місцем перебування боржника, і згодом стягнути ймовірно буде простіше, ніж за рішенням МКАС.

Виконуємо рішення

Визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень врегульовано Нью-Йоркської конвенції.

Згідно з українським законодавством арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні його ухвалили, визнається обов'язковим і виконується через подання в компетентний суд письмового клопотання. Практичної особливістю виконання рішень арбітражних судів на Україні є те, що порядок виконання рішень іноземного арбітражу і рішень МКАС (або Морської арбітражної комісії, МАК) збігаються.

Виконання рішень здійснюється шляхом подання клопотання до відповідного місцевого суду за місцем перебування боржника або його майна. Після розгляду клопотання суд виносить ухвалу про дозвіл примусового виконання іноземного арбітражного рішення або рішення МКАС/МАК і видає виконавчий лист для пред'явлення її до органів державної виконавчої служби.

Варто наголосити, що визнання і виконання рішень міжнародних арбітражів фактично не врегульовано українським законодавством і здійснюється на основі застосування аналогії норм Цивільно-процесуального кодексу про визнання рішень іноземних судів.

Українським компаніям слід враховувати небагату практику місцевих судів, які взяли на себе повноваження щодо визнання рішень іноземних судів лише в 2005 р. Тому під час подання клопотання необхідно обґрунтувати, чому саме цей суд уповноважений розглядати це питання, а також надати суду всі необхідні документи відповідно до вимог законодавства.

Якщо ж майно боржника, що підлягає стягненню за рішенням МКАС/МАК, перебуває за кордоном, то кредитор подає клопотання про визнання і приведення у виконання такого рішення за місцем перебування боржника (або його майна) на основі Нью-Йоркської конвенції та процесуальних норм іноземної держави. Крім того що обидві держави (які ухвалили рішення і ті, що його виконують) мають ратифікувати Нью-Йоркську конвенцію, для приведення рішення у виконання зацікавленій стороні доведеться також скористатися послугами «місцевого» адвоката. У багатьох країнах лише обмежене коло сертифікованих адвокатів-членів адвокатських товариств (Bar Association) має право брати участь у судових засіданнях судів однієї з інстанцій. Тож через процесуальні особливості тієї чи іншої держави українській компанії технічно неможливо буде своїми силами виконати рішення суду.

Тобто навіть за умови розгляду суперечки у МКАС українська компанія натрапить на процедуру визнання та виконання його рішення, яка ідентична до рішень іноземних арбітражів. Щодо виконання рішення арбітражних судів у закордонних юрисдикціях, то воно може спричинити істотні витрати часу та коштів на супровід процесуальних дій, до здійснення яких найчастіше допущене вузьке коло осіб.

NB! Переваги міжнародного арбітражу полягають, насамперед, у можливості розгляду суперечки недержавним органом, який може ухвалювати рішення, залежно від свого бачення економічних умов, їхньої оцінки і зважаючи на справедливі принципи міжнародної торговельної практики.

Опубліковано на сайті: 28.01.2011

Джерело: http://www.pro-zakon.com/






Простоправо ТВ








Рекомендуем