Спадкування (спадщина) в Україні

Чи не найчастіше до юристів звертаються з питаннями щодо спадщини. Рано чи пізно вони постають перед більшістю громадян. У цій статті подано загальні відомості про спадкування, які допоможуть розібратися у юридичних тонкощах цього питання.

Що ж таке спадкування? Відповідно до українського законодавства, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

 

До складу спадщини входять усі права та обов'язки (за винятком, визначених ст. 1219 Цивільного кодексу), які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

 

Час відкриття спадщини є день смерті особи або день, коли вона оголошується померлою, місцем відкриття — останнє місце проживання спадкодавця.

 

Існує два види спадкування: за заповітом або за законом.

 

Спадкування (спадщина) за заповітом

 

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи з повною цивільною дієздатністю на випадок своєї смерті. Таке розпорядження здійснюється виключно особисто.

 

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями будь-кого, незалежно від наявності у нього з цими особами родинних стосунків. Також заповідач може без оголошення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, за винятком осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Заповіт може бути складений щодо усієї спадщини або тільки його частини. Частина спадку, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.

Ст. 1241 ЦК передбачає, що особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, якими за законом є: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.

Чинним законодавством встановлено суворі вимоги до форми заповіту: він має бути складений письмово, із зазначенням місця і часу його складання, особисто підписаний заповідачем, завірений нотаріусом (або іншими посадовими, службовими особами у передбачених законом випадках).

 

Заповідач має право у будь-який час скасувати, скласти новий заповіт або внести до нього зміни.

 

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є недійсним. Крім того, заповіт можна оскаржити в суді і визнати його недійсним, якщо встановлять, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (приміром, заповіт, складений через погрози).

 

Спадкування (спадщина) за законом

 

Якщо спадкодавець не залишив заповіт, спадкування відбувається за законом. Воно здійснюється почергово, при цьому кожна наступна черга таких спадкоємців одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, передбачених законом.

 

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором зацікавлених спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини.

 

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпомічним.

 

Згідно зі ст. 1261-1265 ЦК, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, зокрема зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, батьки; у другу чергу — рідні брати і сестри спадкодавця, його бабуся і дід як з боку батька, так і з боку матері; у третю чергу — рідні дядько і тітка спадкодавця; у четверту чергу — особи, які мешкали зі спадкодавцем однією родиною не менше п'яти років до часу відкриття спадщини; у п'яту чергу — інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення), утриманці спадкодавця, які не були членами його родини.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, проте спадкоємці можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них: за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна; за письмовою угодою, завіреною нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів.

Здійснення права на спадкування (вступ у спадщину)

 

Спадкоємець має право як прийняти спадщину, так і не прийняти її. Це стосується спадкоємців і за заповітом, і за законом. Згідно з ч. 2 ст. 1268 ЦК, спадкоємець, який постійно мешкав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, автоматично вважається прийняв спадщину, якщо протягом встановленого законом терміну він не заявить про відмову від неї.

 

Ті ж спадкоємці, які не проживали постійно зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, повинні особисто подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

 

Термін прийняття спадщини

 

Для прийняття спадщини законом встановлено термін у шість місяців, який починається з часу смерті спадкодавця або оголошення його померлим.

 

Однак у разі пропуску цього терміну з поважних причин такий спадкоємець може звернутися до суду з проханням призначити йому додатковий термін, достатній для подання відповідної заяви.

 

Існує таке поняття, як «відмерлий» спадок. Так, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом (або усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття) суд визнає спадщину відмерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

 

Внаслідок такого рішення спадщина переходить у власність територіальної громади за місцем її відкриття.

 

Оформлення спадщини (права на спадщину)

 

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на неї. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

 

Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, обв’язково має звернутися до нотаріуса для надання йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, свідоцтво видається також на ім'я кожного з них із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

 

Таке свідоцтво про право на спадщину видається після шести місяців з моменту його відкриття.

 

Крім того, успадковане нерухоме майно спадкоємець зобов'язаний зареєструвати в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Опубліковано на сайті: 21.02.2011

Джерело: http://www.pozov.com.ua/






Простоправо ТВ








Рекомендуем