У Верховній Раді зареєстровано проєкт Закону про медіа 03.02.2020
На думку авторів законопроєкту «Про медіа» №2693, чинне законодавство у сфері засобів масової інформації, прийняте у 1993-2006 роках, є застарілим й не відповідає сучасному рівню технологічного розвитку у сфері медіа. Окрім того, Україна має міжнародні зобов’язання щодо імплементації у національне законодавство норм Директиви Європейського парламенту та Ради 2010/13/ЄС про аудіовізуальні медіа послуги від 10 березня 2010 року зі змінами, внесеними Директивою (ЄС) 2018/1808 від 14 листопада 2018 року.
Законопроєкт визначає медіа як засіб поширення масової інформації у будь-якій формі, яке періодично чи регулярно виходить в світ під постійною назвою в якості індивідуалізуючої ознаки.
До аудіовізуального належить медіа, що здійснює поширення інформації у текстовій, аудіо, візуальній чи іншій формі за допомогою радіомовлення (лінійних аудіомедіа-сервісів), телевізійного мовлення (лінійних аудіовізуальних медіа-сервісів), нелінійних аудіомедіа-сервісів (аудіальних медіа-сервісів на замовлення), нелінійних аудіовізуальних медіа-сервісів (аудіовізуальних медіа-сервісів на замовлення).
Друковане медіа – медіа, що здійснює поширення інформації у текстовій чи візуальній формі на друкованих носіях, є однотипно оформленим, виходить в світ через певні проміжки часу упродовж року – по мірі настання відповідного періоду або накопичення матеріалу.
Онлайн-медіа – медіа, що поширює інформацію у текстовій, аудіо, візуальній чи іншій формі у електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет, у тому числі з використанням програмного забезпечення та пристроїв для інтерактивних масових комунікацій, крім аудіовізуальних медіа.
До сфери дії Закону не відноситься поширення масової інформації:
- фізичними особами, які не діють як медіа (не є суб’єктами у сфері медіа);
- фізичними особами – підприємцями або юридичними особами на власних веб-сайтах, якщо поширення масової інформації не є основним видом діяльності суб’єкта та поширювана ним масова інформація пов’язана з господарською діяльністю суб’єкта у сферах, відмінних від сфери дії цього Закону;
- у вигляді кореспонденції, яка надсилається визначеному колу користувачів, зокрема, з використанням електронних комунікацій, за виключенням розповсюдження масової інформації;
- у вигляді онлайн ігор в мережі Інтернет, крім випадків надання доступу до програм через онлайн ігри у тому числі шляхом інтеграції аудіовізуальних медіа-сервісів в інтерфейс (середовище) онлайн ігор;
- на веб-сайтах державних органів, органів місцевого самоврядування;
- в електронних комунікаційних мережах в межах одного житлового будинку без права наступного поширення та отримання оплати;
- в технологічних електронних комунікаційних мережах та інших електронних комунікаційних мережах закритого типу та спеціального призначення, не розрахованих на масове приймання програм, зокрема, в системі, в якій обладнання для поширення та прийому інформації належить одному суб’єкту, а зміст інформації безпосередньо стосується господарської діяльності такого суб’єкта і спрямований на працівників або інших осіб, пов’язаних з таким суб’єктом. Це виключення не поширюється на заклади ресторанного господарства, готелі або господарську діяльність щодо надання житлових приміщень для тимчасового проживання, а також на підприємства транспорту загального користування, за умови, що зазначені суб’єкти надають повний або частковий доступ до медіа-сервісів не здійснюючи при цьому редакційного контролю щодо добору та організації в пакети телеканалів та радіоканалів.
Діяльність у сфері медіа ґрунтується на принципах свободи поширення та отримання інформації, свободи діяльності суб’єктів у сфері медіа, у тому числі вільного визначення змісту інформації, та свободи господарської діяльності.
Будь-які обмеження зазначених свобод можуть бути встановлені та застосовані лише на підставі закону, якщо це є необхідним у демократичному суспільстві, а відповідне обмеження є пропорційним (ненадмірним) відносно мети, що переслідується. Обмеження зазначених свобод може здійснюватися лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Цензура у сфері медіа забороняється. Не допускається незаконне втручання у діяльність суб’єктів у сфері медіа з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, політичних партій, власників відповідних суб’єктів, будь-яких інших фізичних та юридичних осіб.
Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються медіа, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, політичних партій, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю.
Держава сприяє вільній конкуренції у сфері медіа з метою захисту прав та інтересів користувачів й гарантування свободи господарської діяльності відповідно до цього Закону та Закону України “Про захист економічної конкуренції”.
Жодна фізична або юридична особа одноособово та/або спільно з групою пов’язаних осіб не має права контролювати у будь-який спосіб, у тому числі через вплив на формування управлінських та/або наглядових органів суб’єкта у сфері аудіовізуальних медіа або шляхом здійснення контролю власника такого суб’єкта, більше 35 відсотків загального обсягу відповідного територіального аудіовізуального медіа-ринку – загальнонаціонального, регіонального або місцевого, або 35 відсотків за сукупністю контролю в межах різних ринків.
Структура власності та контролю суб’єктів у сфері медіа має бути прозорою, тобто відповідати таким вимогам:
- містити інформацію про всіх власників, учасників, акціонерів суб’єкта у сфері медіа, а також бенефіціарів та контролерів, а за їх відсутності – всіх власників, учасників, акціонерів суб’єкта у сфері медіа і всіх фізичних осіб та власників, учасників, акціонерів юридичних осіб на всіх рівнях ланцюга володіння корпоративними правами суб’єкта у сфері медіа;
- дозволяти встановити всіх власників істотної участі у суб’єкті у сфері і медіа;
- дозволяти встановити всіх пов’язаних осіб з суб’єктом в сфері медіа, які здійснюють діяльність в сфері медіа та електронних комунікацій, або є публічними особами;
- дозволяти встановити наявність відносин контролю щодо суб’єкта у сфері медіа між усіма особами, зазначеними в пунктах першому, другому та третьому цієї частини;
- серед власників істотної участі у суб’єкті у сфері медіа, відсутні трастові конструкції, крім випадку, якщо трастовий керуючий діє виключно в інтересах установника трасту, який заявляє себе у якості власника істотної участі чи бенефіціара або контролера суб’єкта у сфері медіа;
- серед власників істотної участі у суб’єкті у сфері медіа, відсутні юридичні та/або фізичні особи, зареєстровані в країнах (територіях), законодавство яких не дозволяє розкривати інформацію про структуру власності зареєстрованих в них юридичних осіб.
Право на відповідь та спростування
У випадку, якщо відомості, поширені суб’єктом у сфері медіа, відповідають дійсності але були подані з порушенням принципу об’єктивності, неповно або неточно, якщо це призвело до приниження честі, гідності чи ділової репутації, особа має право на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи).
Особа, щодо якої суб`єктом у сфері медіа було поширено відомості, які не відповідають дійсності та принижують її честь, гідність чи ділову репутацію, має право вимагати або спростування недостовірної інформації або реалізації права на відповідь.
Заяву про спростування або реалізацію права на відповідь має бути подано упродовж 30 днів з дня поширення відповідної інформації.
Суб’єкт у сфері медіа (окрім суб’єктів у сфері онлайн-медіа) зобов’язаний розглянути заяву та повідомити заявника про прийняте ним рішення упродовж 14 днів з дня її отримання. Суб’єкт у сфері онлайн-медіа зобов’язаний розглянути заяву та повідомити заявника про прийняте ним рішення невідкладно, але не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання заяви.
Суб’єкт у сфері медіа може відмовити в поширенні спростування або відповіді у таких випадках:
- обсяг тексту спростування або відповіді, який вимагає поширити заявник, перевищує обсяг поширеної інформації, а заявник відмовився скорочувати текст спростування або відповіді;
- текст, що вимагає поширити заявник, виходить за межі предмету, щодо якого надається спростування або відповідь, не обмежується спростуванням та/або коментуванням інформації, яку заявник вважає недостовірною, неповною чи неточною;
- текст спростування або відповіді містить мову ворожнечі або іншу інформацію, поширення якої заборонено відповідно до чинного законодавства України;
- поширення тексту спростування або відповіді може призвести до порушення прав третіх осіб та/або пред’явлення правових вимог до суб’єкта у сфері медіа з боку третіх осіб в порядку цивільного судочинства;
- якщо мова тексту спростування або відповіді є іншою, ніж державна мова або мова інформації, щодо якої подається спростування чи відповідь.
- текст спростування або відповіді містить неправдиву інформацію або таку, що ображає честь, гідність ділову репутацію медіа або його працівників.
Крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті Закону, суб’єкт у сфері медіа може відмовити в поширенні спростування з наданням обґрунтованої письмової відповіді, якщо:
- він має достатні докази того, що поширена ним інформація відповідає дійсності, точно відображає факти, про які йдеться;
- якщо поширена інформація є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень, публічної інформації органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб;
- якщо поширена інформація є дослівним відтворенням матеріалів, поширених іншим зареєстрованим медіа або медіа, щодо якого не існує вимог обов’язкової реєстрації, за наявності інформації про осіб, що здійснюють редакційний контроль, їх місцезнаходження та діючі контакти та з посиланням на таке медіа;
- якщо поширена інформація стосується незначної фактичної помилки, яка не може завдати шкоди правам і законним інтересам заявника.
Відмова поширити спростування або відповідь, дії суб’єкта у сфері медіа з поширення спростування або відповіді, які не відповідають вимогам Закону, можуть бути оскаржені в суді.
Подання особою заяви про спростування або реалізацію права на відповідь не є обов’язковою умовою для звернення до суду з відповідним позовом.
Ліцензування у сфері медіа
Ліцензуванню підлягає виключно мовлення з використанням радіочастотного ресурсу України та постачання електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного ресурсу.
Ліцензія на мовлення з використанням радіочастотного ресурсу України (ліцензія на мовлення) та ліцензія на постачання електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного ресурсу (ліцензія на постачання послуг для потреб мовлення) видається Національною радою на конкурсних засадах.
Суб’єкт набуває статусу ліцензіата та може розпочинати відповідну діяльність з дня отримання повідомлення Національної ради про видачу ліцензії. Строк дії ліцензії, що видається згідно з цим Законом, становить 10 років.
Реєстрація суб’єктів у сфері медіа
Обов’язковій реєстрації підлягають суб’єкти, що здійснюють мовлення без використання радіочастотного ресурсу, суб’єкти у сфері друкованих медіа, провайдери аудіовізуальних сервісів, а також суб’єкти у сфері медіа, в тому числі й нерезиденти України, які надають користувачам на території України доступ до своїх медіа-сервісів на умовах, що передбачають оплату користувачами доступу чи користування такими медіа-сервісами.
Суб’єкти у сфері онлайн-медіа та платформи спільного доступу до інформації самостійно приймають рішення про реєстрацію відповідно до вимог цього Закону.
Відповідальність за порушення у сфері медіа
До суб’єктів у сфері медіа застосовуються заходи реагування або санкції за порушення вимог законодавства та/або умов ліцензії у випадках та на підставах, визначених Законом.
Заходами реагування Національної ради на порушення є:
- припис;
- звернення до суду щодо анулювання ліцензії, скасування реєстрації або заборони поширення медіа в Україні;
- скасування реєстрації іноземного лінійного медіа.
Санкціями за порушення вимог законодавства та/або умов ліцензії є:
- стягнення штрафу;
- анулювання ліцензії та/або скасування реєстрації;
- заборона поширення медіа на території України.
Санкція у вигляді штрафу застосовується до суб’єктів за рішенням Національної ради.
Санкція у вигляді анулювання ліцензії та/або скасування реєстрації застосовується шляхом звернення Національної ради до суду з відповідним позовом. Рішення про анулювання ліцензії та/або скасування реєстрації ухвалюється судом. Справа розглядається у порядку скороченого провадження відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
В разі прийняття судом рішення про анулювання ліцензії та/або скасування реєстрації, своїм рішенням суд також встановлює заборону поширення медіа на території України.
У разі якщо відповідно до цього Закону заборона поширення медіа на території України реалізується у формі обмеження доступу до веб-сайту, таке обмеження здійснюється шляхом заборони Інтернет-провайдерам надавати користувачам мережі Інтернет послуги з доступу до ресурсів/сервісів, та/або зобов’язання провайдера послуг хостингу (в тому числі іноземного), що надає послуги і (або) ресурси для розміщення відповідного веб-сайту (сторінки), тимчасово припинити надання таких послуг і (або) ресурсів та/або шляхом зобов’язання відповідного реєстратора доменних імен тимчасово призупинити надання послуг користування щодо відповідного доменного імені.
Суб’єкт, щодо якого прийняте рішення про обмеження доступу, має право звернутися до Національної ради з заявою про припинення обмеження доступу, надавши докази усунення порушень. Національна рада зобов’язана розглянути таку заяву упродовж десяти робочих днів з моменту її отримання. У разі відсутності підстав для відмови, Національна Рада невідкладно звертається до суду з заявою щодо відновлення доступу до веб-сайту медіа. Справа розглядається у порядку скороченого провадження відповідно до Кодексу адміністративного судочинства.
Рішення Національної ради про застосування заходів реагування та/або санкцій може бути оскаржене до адміністративного суду. У разі звернення суб’єкта до суду щодо оскарження рішення Національної ради про застосування санкцій у тридцятиденний строк з моменту вручення такому суб’єкту рішення Національної ради про застосування санкцій, дія відповідного рішення Національної ради призупиняється до дня набрання законної сили рішенням суду, яким закінчується розгляд справи про оскарження. Суб’єкт має повідомити Національну раду про судове оскарження рішення про застосування санкцій.
Обновлено: 03.02.2020
Автор: Простобанк Консалтинг