про твої права

Державна влада

Існують різні підходи до розуміння поняття державної влади.


Короткий зміст і посилання по темі

  1. Легітимність державної влади
  2. Верховенство права
  3. Розподіл державної влади
  4. Система «стримувань і противаг»

Державна влада — це публічно-політичні відносини панування і підкорення між суб'єктами, що спираються на державний примус.

Державна влада в інституціональному розумінні — це система структур, органів, установ, які реалізують функції держави.

Державна влада в процесуальному розумінні — це цілеспрямована управлінська діяльність усіх органів держави, направлена на упорядкування, організацію життя, забезпечення стабільності і розвитку суспільства на підставі конституції та законів.

Основоположники марксизму характеризували державну (політичну) владу як «організоване насильство одного класу для придушення іншого».

У демократичному суспільстві панує ідея народовладдя. За нею, єдиним джерелом влади є народ.

Відповідно до ст. 5 Конституції України: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».

Джерелами державної влади у різні періоди часу вважали:

  • силу (насилля), а так само загрозу їх застосування;
  • авторитет;
  • харизму;
  • право;
  • традиції, звичаї;
  • знання (таємницю).

Ознаки державної влади:

  • у кожній країні існує тільки одна державна влада;
  • вона поширюється на всіх членів суспільства;
  • розв'язує загальносуспільні проблеми;
  • має у своєму розпорядженні специфічний апарат (механізм) для здійснення своїх завдань і функцій;
  • встановлює формально обов'язкові для всього населення загальні правила фізичної поведінки — юридичні (правові) норми;
  • характеризується суверенністю (суверенітетом), тобто верховенством, повнотою, неподільністю, самостійністю, формальною незалежністю від влади будь-якої організації або особи як у окремій країні, так і за її межами.

Легітимність державної влади

Легітимність — це прийняття влади населенням країни, визнання її права управляти соціальними процесами, готовність їй підпорядковуватися. У вузькому сенсі легітимною визнається законна влада, утворена відповідно до процедури, передбаченої правовими нормами.

Відповідно до статті 5 Конституції України, право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу.

Нелегітимна влада визнається узурпаторською. Узурпація — насильницьке протизаконне захоплення влади будь-якою особою або групою осіб, а також привласнення собі чужих владних повноважень.

Юридичним вираженням легітимності влади служить її легальність, тобто нормативність, здатність втілюватися в нормах права, обмежуватися законом, функціонувати в рамках законності. У суспільстві можлива і нелегальна, наприклад мафіозно-злочинна влада, що тяжіє до жорстких форм примусу, насильства. Якщо легальна влада спирається на офіційно визнані, документально закріплені і відомі суспільству норми, то злочинна, нелегальна — на неписані, відомі лише певному колу людей правила поведінки.

Верховенство права

Є однією з фундаментальних ознак легітимної влади.

Верховенство права — це фундаментальний принцип права, який означає, що жодна людина не є вище права, що нікого не може бути карано державою, окрім як за порушення приписів права, і що нікого не може бути притягнуто до відповідальності за правопорушення інакше, ніж порядком, що його встановлено приписами права. Верховенство права різко контрастує з ідеєю, що правитель, законодавець може бути вище закону, що було особливістю римського права, радянського права, нацистського права та деяких інших систем права.

Верховенство права (the rule of law) в інтерпретації Венеційської комісії включає в себе такі складові:

  1. Законність, включаючи прозору, з'ясовну (поясненну) та демократичну процедуру надання юридичної сили актам права;
  2. Юридична визначеність;
  3. Заборона свавілля;
  4. Доступ до правосуддя в особі незалежних і безсторонніх судів, включно з тими, що здійснюють судовий нагляд за адміністративною діяльністю;
  5. Дотримання прав людини;
  6. Недискримінація та рівність перед приписами права.

Розподіл державної влади

Розподіл державної влади — правова теорія та принцип, згідно з якими державна влада повинна бути розподілена на три незалежні одна від одної (але при необхідності контролюючі одна одну) гілки: виконавча, судова й законодавча.

Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті державна влада, яка має виключне право приймати закони. Вона здійснює і фінансову (право щорічного затвердження бюджету країни), і установчу (участь парламенту у формуванні вищих виконавчих і судових органів), і контрольну функції.

Виконавча влада — це влада, яка володіє правом безпосереднього управління в державі. Носієм цієї влади у масштабі країни є уряд, який забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, відповідальний, підзвітний та підконтрольний їй. Виконавча влада покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядчу діяльність.

Судова влада — це незалежна влада, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, здійснює правосуддя. Судова влада обмежена нормами та принципами права, здійснюється у формі судової процедури й не може залежати від суб'єктивного впливу інших гілок влади. Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі.

Система «стримувань і противаг»

Являє собою сукупність законодавчо закріплених повноважень, засобів, форм, методів, процедур, головним завданням яких є забезпечення реалізації принципу розподілу єдиної державної влади, недопущення домінування однієї гілки влади над іншою і досягнення динамічної стабільності між ними.

Система «стримування і противаг» є основою демократичного політичного режиму. Саме вона забезпечує демократичний, правовий характер держави та ефективність її функціонування. В різних країнах має свої особливості, залишаючи при цьому незмінним головний принцип: на будь-яку спробу будь-якої гілки влади перебрати на себе функції та повноваження іншої гілки остання має законодавчо закріплені механізми протидії.

Реалізація системи стримувань і противаг пов'язується з необхідністю не лише запобігти надмірній концентрації влади, а й забезпечити стабільність і сталість діяльності державних інститутів, слугувати ліпшій їх організації та злагодженості діяльності, подоланню можливого протистояння всередині державного механізму.

У широкому сенсі стримування і противаги є особливими формами й методами, за допомогою яких підтримується їхні відносна рівновага. «Стримування і противаги», з одного боку, створюють потенціал для вирішення конфліктів шляхом переговорів, угод і компромісів, а з іншого, заохочують органи влади до взаємного пристосування та співпраці.





Хочете отримувати повідомлення на ваш email, коли ми опублікуємо нові статті?

також стежити за оновленнями сайту можна в Facebook Instagram Twitter Viber Telegram

Горячие предложения

Кредиты на карту

более 30 онлайн-сервисов!

Ставка - от 0.01%

Срок - до 180 дней

Сумма - до 20 000 грн.

Документы - паспорт и код