Що таке політика? Поняття, історія

У класичних підручниках політології  Ви, скоріш за все, зустрінете визначення політики як мистецтва або науки державного управління, напряму, форми та змісту державної діяльності. В цьому значенні сфера політики включає всі питання управління державою: державний устрій, форму правління, політичний режим, політичні партії та рухи тощо.

Водночас, політику можна розуміти і ширше, як спосіб здійснення будь-якого керівництва: від керівництва компанією (політика компанії) до управління сільською громадою чи профспілкою.

Часто термін «політика» напряму пов’язують з терміном «влада». Тобто будь-яка соціальна проблема є політичною, якщо так чи інакше пов’язана з владою. А політика, по суті, є способом завоювання та утримання цієї влади.

Іноді політичні відносини тісно переплітають з економічними,  тоді політику розглядають як спосіб управління класами. Варто лише нагадати: політика — це боротьба між класами, політика — це відносини пролетаріату, який бореться за визволення проти всесвітньої буржуазії (В. Ульянов (Ленін)).

Історія поняття

Термін «політика» поширився під впливом однойменного трактату Арістотеля — «Політика». В античну добу політику розглядали як одну з провідних сфер діяльності, що визначає статус індивіда, можливість утвердити свої сили та розум і ґрунтується переважно на двох принципах: волі та традиції. Політика визначалася як тотальний процес, жити в суспільстві означало жити обов'язково політично, оскільки політика виступала як всезагальна форма соціальних зв'язків.

У Середньовіччя політику трактували як вияв волі і дії Бога (Фома Аквінський, Августин). З початком епохи Відродження політику починають трактувати як категорію, що пов'язана з діями людини, боротьбу між силою і законом. Якщо недостатньо дії закону, його може замінити або доповнити сила. Самі закони тільки тоді чогось варті, коли спираються на внутрішню силу підпорядкування їм і силу зовнішньої організації такого підпорядкування.

У Новий час Томас Гоббс, Джон Лок, Шарль Луї де Монтеск'є визначають політику як стосунки з утвердження людської свободи за рахунок права, розуму, моралі. У 19 столітті політику визначають як мистецтво використання можливостей.

Класик політичної науки німецький соціолог Макс Вебер підкреслював, що політика «означає прагнення до участі у владі або надання впливу на розподіл влади, чи то між державами, будь то всередині держави, між групами людей, яких воно в себе укладає… Хто займається політикою, той прагне влади». Визначення політики через владу характерне для багатьох мислителів — Нікколо Макіавеллі, Вільфредо Парето, Карла Маркса та інших.

Звідси ще один підхід до визначення політики, пов'язаний з поясненням її функцій — управління, підтримання порядку, збереження стабільності соціуму, авторитарного розподілу цінностей тощо. Прихильниками функціонального підходу до розуміння політики були переважно американські науковці Толкотт Парсонс, Девід Істон, Габріель Алмонд.

У марксистсько-ленінському розумінні політика — боротьба класів за владу, а державна влада висловлює інтереси панівного у суспільстві класу. Німецький політолог Карл Шмітт вивчав природу політики через дихотомію «друг — ворог», «наші — ваші». Прихильники політичного реалізму, наприклад Ганс Моргентау, визначають політику як реальність, яка існує і змінюється не на основі абстрактних ідеалів, а набору реальних сил.

Сутність та структура політики

Насьогодні, у суспільствознавстві домінують два основні підходи до визначення політики.

Традиційний підхід. Політика визначається через суть і зміст діяльності держави, через участь людей в здійсненні або опануванні державної влади. Політика як наука бере початок від Арістотеля, для якого політика є вивчення управління містом (полісом), державою. Розвиток національних держав посилив таку позицію у визначенні суті політики, як соціального явища і науки. Політика - пізнання всього, що має стосуватися мистецтва управляти державою і вести стосунки, зв 'язки з іншими державами. Найпоширеніша на Заході концепція політичної соціології визначає політику як науку про владу, про управління, про авторитет, про командування в усіх людських спільностях і соціальних групах, а не тільки у національному суспільстві (Макс Вебер, Моріс Дюверже, Гарольд Лассуел, Роберт Даль та ін.). Політика створює особливу сферу суспільного життя, яку точніше іменувати державно-владною, і реалізується в ній. Вплив політики на економіку, культуру і вплив економіки на політику та ін. розглядається як взаємодія різних сфер суспільного життя.

Друга позиція. Політика визначається як певний вид соціальної діяльності, не обов 'язково поєднаної з державною владою. Ряд політологів Заходу вважають, що політика є спосіб з' ясування і упорядкування суспільних справ, що особливо стосуються розподілу дефіцитних ресурсів, принципів, за якими здійснюється розподіл ресурсів, засобів, завдяки яким люди або соціальні спільності мають і тримають контроль над ситуацією. Влада і держава, в межах другої позиції погляду на політику, не розглядаються апріорно, як щось відмінне від влади та інших соціальних спільностей людей; якщо відмінність і є, то порівняння вивчення влади в усіх соціальних спільностях людей дає можливість їх виявляти. Це означає, що політика є, насамперед, суспільна діяльність, звернена на соціальні і матеріальні взаємовідносини людей, яка одержує різноманітні відображення у різних сферах і постійно змінюється. Аналізуючи політику як соціальне явище, варто мати на увазі, що в суспільстві зі складною соціальною структурою і за наявності публічної влади - держави, важко знайти явища і процеси абсолютно вільні від політичних відтінків, оскільки більшість з них пов' язана з інтересами тих або інших соціальних спільностей, верств, класів, що борються за завоювання або утримання влади. Інша справа, міра "політичності" є різною. Найсильніша міра "політичності" - в сфері законодавчій і виконавчій, діяльності органів державної влади, в органах, що забезпечують національну безпеку, а також в діяльності політичних партій, суспільно-політичних рухів, масових громадських і суспільних об' єднань та деяких професійних спілок, творчих добровільних товариств.

З точки зору ціннісного підходу, політику можна розглядати як:

1. Високе мистецтво служіння ідеалам добра та справедливості.

Аристотель вважав, що кожна спільнота створюється з певною метою. Означена мета мусить перевершувати всі індивідуальні блага окремих людей. Цією метою є справедливість або найвище благо для всіх. Виходячи з такого розуміння домінантною рисою політики має бути мудрість, яка полягає в умінні вибирати засоби для реалізації моральної мети.

2. Політика як засіб досягнення егоїстичних цілей.

Характеризується як цинічне розуміння політики, що налічує чимало варіантів: від "мистецтва можливого", "після нас хоч потоп" аж до виправдання збройної боротьби за "життєвий простір" і т. ін. Розуміння політики, в якому мета виправдовує будь-які засоби її досягнення.

3. Ціннісно-нейтральне розуміння політики.

Полягає в раціональному, аналітичному тлумаченні політики як сфери діяльності. Проте в ній немає вочевидь заданої регламентації, жорстких "правил гри". Ця сфера діяльності регулюється правовими, соціальними та психічними нормами, які можуть суттєво відрізнятися одна від одної в різних суспільствах.

Структура політики включає в себе:

1. Політичний інтерес (внутрішнє, мотиваційне джерело політичної поведінки).
2. Політична організація (спосіб і характер побудови центрів управління суспільством).
3. Політичні відносини (взаємозв’язки суб’єктів та об’єктів політики).
4. Політична діяльність (активність суб’єктів політики, спрямована на досягнення політичного інтересу).
5. Політична свідомість (усвідомлене ставлення суспільства до власних політичних інтересів).