Державний суверенітет України: найважливіше

Поняття державного суверенітету

Державний суверенітет — верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах.

Верховенство держави означає дію в межах її території тільки однієї публічної влади, яка визначає повноваження усіх державних органів і посадових осіб, а також підлеглість цій владі всього населення території.

Незалежність держави в міжнародних відносинах — це її непідпорядкованість будь-якій зовнішній владі, владі інших держав.

Таким чином, розрізняють дві сторони державного суверенітету. Внутрішню: виражає верховенство і повноту державної влади відносно до усіх інших організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної території. Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим суверенітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади видавати закони.

Зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні.

У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. зазначені такі ознаки державного суверенітету України:

1. верховенство (інакше: прерогатива влади) — відсутність іншої вищої суспільної влади на території країни: державна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який прояв усякої іншої суспільної влади;
2. самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права;
3. повнота (інакше: універсальність) — поширення державної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни;
4. неподільність влади держави в межах її території — одноособовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здійснення владних велінь по їх каналах;
5. незалежність у зовнішніх відносинах — можливість самостійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм міжнародного права і поважання суверенітету інших країн;
6. рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у міжнародних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн.

Історія виникнення

Концептуальне оформлення ідеї державного суверенітету пов'язується з епохою пізнього Середньовіччя. У цей період отримала свій розвиток ідея про необхідність політичного об'єднання феодально-роздробленої держави. Державний інтерес проголошувався як найвищий політичний інтерес і фокусувався на фігурі одноосібного верховного володаря — правителя.

Суверенітет як виключно державне панування виокремив Ж. Боден. Він виступав проти множинності панування у всіх його формах. Уся державна влада мала концентруватися в суверені; якщо вона розділялася, то правитель переставав бути сувереном.

Наукове поняття суверенітету породила еволюція державності Нового і Новітнього часу. Вона й позначилася на розвитку цього поняття, що, за М. Оріу, проходить три якісно відмінних етапи:

• первісно суверенітет асоціюється виключно з особою абсолютного монарха, наділеного найвищою і неподільною владою, наданою Богом;
• на другому етапі суверенітет відокремлюється від особи монарха і переходить до держави чи нації, що призводить до їх персоніфікації
• на третьому етапі суверенітет стає одним з найважливіших атрибутів держави, перетворюючись на «суверенну волю персоніфікованої держави».

У сучасній державознавчій науці загальновизнано, що державі як суверенній організації влади в суспільстві властиві такі якості, як верховенство, публічність і єдність.

Вестфальська модель суверенітету

Зазначена модель існує в рамках т. зв. Вестфальської системи, започаткованої Вестфальським миром, підписаним у 1648 році, в якому головні на той час європейські країни (Священна Римська імперія, Іспанія, Франція, Швеція і Голландська республіка) погодилися дотримуватися принципу територіальної цілісності держав.

У рамках цієї моделі суверенітет розглядається як універсальна цінність, навіть як самоцінність, автономний моральний принцип: держава є суверенною лише на тій підставі, що вона є державою.

Виділяють декілька її ключових принципів:

1. Принцип суверенітету держав і основоположне право визначення політичного самоврядування.
2. Принцип правової рівності між державами
3. Принцип невтручання однієї держави у внутрішні справи іншої держави.

Доктрина невтручання є одним із фундаментальних елементів Вестфальської системи і одночасно юридичним проявом концепції вестфальського суверенітету. Держава, суверенітет якої визнається іншими, входить в коло суверенних держав і отримує свого роду імунітет проти втручання. Внутрішній суверенітет, таким чином, залишається недоторканим.

Ця доктрина отримала закріплення в міжнародному праві одночасно зі створенням Організації Об'єднаних Націй. Статут ООН (п. 7 ст. 2)1 захищає, охороняє суверенітет держав. Його підтверджує Декларація щодо неприпустимості втручання у внутрішні справи держав, про захист їх незалежності та суверенітету, ухвалена 21.12.1965 Резолюцією 2131 (XX) на 20-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Принцип невтручання у внутрішні справи держав є одним із головних у міжнародному праві.

Суверенітет у сучасному міжнародному праві

Підсумок розвитку ідеї державного суверенітету відображений у принципах сучасного міжнародного права:

• Принцип суверенної рівності держав, що включає в себе низку елементів:
  • а) держави юридично рівні;
  • б) кожна держава користується правами, притаманними повному суверенітету;
  • в) кожна держава зобов'язана поважати правосуб'єктність інших держав;
  • г) територіальна цілісність і політична незалежність держав недоторканні;
  • д) кожна держава має право вільно обирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і культурні системи;
  • е) кожна держава зобов'язана виконувати повністю і сумлінно свої міжнародні зобов'язання і жити в мирі з іншими державами;
• Принцип невтручання у внутрішні справи тісно пов'язаний з наявністю суверенітету і ґрунтується на одному з його елементів: незалежності держави при здійсненні її внутрішніх функцій. Наявність суверенітету у держави означає свободу держави чинити так, як вона вважає за необхідне і дотримуватися при цьому норм міжнародного права і національного законодавства. Обов'язки держави в рамках цього принципу полягають у невтручанні у внутрішні справи іншої держави;
• Принцип територіальної рівності цілісності держав захищає право держави на цілісність і недоторканість її території, є найважливішим засобом забезпечення суверенітету держави;
• Принцип непорушності державних кодонів регламентує відносини держав з приводу встановлення і охорони кордону. Пов'язаний з принципом недоторканості державного кордону, який існував з давніх часів;
• Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань, на якому тримається весь міжнародний правопорядок;
• Принцип заборони застосування сили чи погрози силою в якому закріплюються обов'язки держав не застосовувати одна проти іншої збройні сили;
• Принцип поваги прав і основних свобод людини, що містить в собі їх перелік. Під час здійснення своїх прав людина повинна поважати права держав та інших соціальних утворень. У міжнародному і соціальному праві існує можливість обмеження прав людини, але тільки в інтересах загального блага в демократичному суспільстві;
• Принцип рівноправності і самовизнання народів та націй існує для регулювання відносин держав у сфері розвитку цивілізацій у цілому і безконфліктному існуванні етносів, що перебувають на різних стадіях розвитку.

У результаті глобалізації та розвитку наддержавних міжнародних організацій поступово змінюється і роль держав. З'являються певні розбіжності між політичним, економічним та юридичним розумінням суверенітету в сферах, які зачепила регіоналізація та глобалізація.

Державам як первинним суб'єктам міжнародного права доводиться приймати рішення виходячи з необхідності враховувати не лише внутрішньодержавні політико-правові аспекти та обмеження, обумовленні прагненням зберегти свою легітимність, а й міжнародні реалії світового співтовариства, що дедалі більше інтегрується.

У наші дні суверенітет держав може обмежуватися прийнятими ними на себе зобов'язаннями або делегуватися в певних рамках міжнародним організаціям на основі добровільно підписаних і ратифікованих національними парламентами договорів.

Формування ідеї державного суверенітету в Україні

В Україні ідеї державного суверенітету почали формуватися у період Гетьманщини (17–18 ст.). Їх виразниками були, насамперед, окремі представники козацької старшини, які займали державницьку позицію. Його ідею, починаючи з 18 ст., активно підтримували і пропагували українські громадсько-політичні діячі, письменники, публіцисти, філософи (П. Орлик, М. Драгоманов, І. Франко та ін.).

Дослідники й політики, які розробляли ідею народного суверенітету, вважали його синонімом незалежності, а тому розглядали, як правило, у взаємозв'язку з державним і соціальним суверенітетом. Так, М. Грушевський визначав потребу народного суверенітету як послідовне й логічне завершення потреб національного розвитку та самовизначення будь-якого народу. Ю. Бачинський розглядав державний і народний суверенітет у діалектичній єдності. Його погляди поділяли М. Драгоманов, Л. Ребет, В. Старосольський та ін. Хоча для М. Міхновського ідеалом був національний суверенітет, він також вважав державний і народний суверенітет взаємозалежними.

У новітній період історії ідею державного сувернітету України покладено в конституційну систему УНР та її правонаступників (на західно - українських землях – у діяльність ЗУНР). 1939 року принципи державного суверенітету проголосила Карпатська Україна. За радянської доби УРСР формально проголошено суверенною державою, однак лише 1991 року Україна стала дійсно незалежною і суверенною. Цей процес започатковано 16 липня 1990 року Декларацією про державний суверенітет України. Державний суверенітет сучасної України гарантований Актом проголошення незалежності України (1991), Конституцією України (1996), результатами Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 та іншими законодавчими і політичними актами. Згідно з Конституцією носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.