Політичні ідеології, їх цінності

Відмінності між різними типами ідеологічного обґрунтування політики стосуються організації економічної та інших сфер суспільного життя, місця і ролі держави в суспільстві, взаємодії особи, суспільства і держави, шляхів і засобів суспільних перетворень.

Політичні ідеології поділяються на:

• Ліві (соціалісти);
• Центристські (ліберали);
• Праві (консерватори).

Крім того, ідеології поділяються на:

• демократичні;
• тоталітарні.

Розглянемо основні політичні ідеології у сучасному світі.

Лібералізм: ідеї, цінності, ознаки

Лібералізм - від лат. "лібераліс" – вільний. Родоначальники: Дж-Локк, Т.Гоббс та ін.

Для лібералізму характерні:

• автономія індивідуальної волі;
• існування невід’ємних прав людини (на життя, свободу, власність);
• договірний характер відносин між індивідом та державою;
• обмеження сфери діяльності держави;
• захист, перш за все, від державного втручання особистого життя людини і свобода його дій у рамках закону, в усіх сферах суспільного життя.

Основними принципами лібералізму є:

1. абсолютна цінність особистості та її прихильність до свободи, як соціальної користі, тобто користі для всього суспільства;
2. закон, як сфера реалізації свободи, який зрівнює права окремої людини та інших людей, як гарантія безпеки;
3. панування закону, а не людей, зведення питань влади до питань права;
4. розподіл влади, як умова панування закону, незалежність судової влади, підкорення політичної влади судовій;
5. верховенство закону як інструмента соціального контролю;
6. пріоритет прав людини над правами держави.

Головною цінністю лібералізму є свобода. Свобода проголошується цінністю в усіх ідеологічних доктринах, але ії конкретна трактовка істотно відрізняється. Свобода в лібералізмі - це свобода індивіда від середньовічної залежності, від держави і цехів. В політиці вимоги свободи означали право діяти по власній волі, і, перш за все, право в повній мірі користуватися невід’ємними правами людини, обмеженої лише свободою інших.

Економічна доктрина класичного лібералізму обґрунтовується на декількох положеннях: право людини на власність, вільний ринок, вільна конкуренція, незалежність економічної діяльності від держави. Відповідно до цього держава виконує тільки одну функцію - охорона власності.

Водночас, неоліберали почали ставити в обов’язок державі розробку загальної стратегії розвитку економіки і виконання заходів по її реалізації. Найважливішою функцією держави, як вважають неоліберали є соціальний захист, особливо тих груп і верств населення, яке зазнає найбільших труднощів. Таким чином, різниця між неолібералізмом і класичним лібералізмом полягає в різному розумінні ними суспільної ролі держави. Якщо в минулому ліберали виступали проти будь-якого втручання держави в економічне і соціальне життя, то неоліберали віддають державі значну роль у вирішенні суспільних проблем.

Сутність неолібералізму:

1. приватна власність має чесну суспільну природу, оскільки в її створенні, примноженні, охороні приймають участь не тільки власники.
2. держава вправі регулювати приватновласницькі відносини.
3. співучасть працівників в керуванні (на виробництві створюються спостережні ради за діяльністю адміністрації з участю працівників).
4. кожному члену суспільства передбачається прожитковий мінімум; державна політика повинна сприяти економічній стабільності і відвертати соціальні потрясіння; одна з найвищих цілей суспільної політики – це повна зайнятість.
5. концепція соціальної справедливості, яка опирається на принципи винагородження індивіда за завзятість і талан, і одночасно враховуючої необхідності перерозподілу суспільного багатства в інтересах захищених груп.

Неоліберали виступають з вимогами соціальної відповідальності бізнесу; перерозподіл матеріальних благ (через систему податків, державних соціальних програм) на користь нижчих верств суспільства; розширення фондів суспільного споживання (безкоштовного розподілу - школи, лікарні та ін.). відповідно до неолібералізму, обов’язок держави - обмежувати особистість від зловживань та інших негативних наслідків функціонування ринкової системи.

Що таке консерватизм

Консерватизм (франц. conservatisme, від лат. conservо – зберігаю, охороняю) – політичне вчення та соціально-політична течія, що орієнтуються на збереження історичних традицій, форм і принципів суспільного та політичного устрою, а також на протидію радикальним реформам та обережне ставлення до будь-яких змін взагалі.

Класичний консерватизм виник в 18ст. в Англії у відповідь на ідеологію лібералізму. Його засновник - Едмунд Берк. В подальшому видатними представниками консервативної думки були Ф.де Шатобріан, Ф.де Лашенне, Б-Дізраелі, О.фон Бісмарк, І.А-Ільін та ін.

Однією з головних ідей консерватизму є неприроднє і небажане переобладнання суспільства шляхом стрибкоподібних, революційних перетворень. Звідси консерватизм - антипод революції. Але його прибічники не орієнтуються на відновлення скинутих революцією відносин і порядків, а на зрілі суспільні зміни пропонують проводити іншими способами. Є.Берк писав: "Коли навіть я зраджую, я повинен зберігати. Я хотів би зробити ремонт як можна ближче до стилю тієї будівлі, котра ремонтується". І ще одна його думка: "Держава, яка не має можливості для своєї власної зміни, позбавлена й можливості власного зберігання".

Не менш образно висловив цю ж ідею інший британський вчений, професор М.Оакшотт: "Бути консерватором - наче віддавати перевагу відомому перед невідомим, тому, що випробуване, перед тим, що не пройшло перевірку практикою, факту, а не вимислу, дійсності, а не тому, що можливе, обмеженню, а не безмежному, близькому, не далекому, достатньому, не достатку, звичайному, не досконалому, сьогоднішній забаві, а не утопічній насолоді".

Таким чином, представники класичного консерватизму, перш за все, протиставляли стійким традиціям соціальні інститути, які існували, протягом століть суспільні порядки, ідеям глибоких потрясінь, революційного падіння всього того, що накопичувалося віками.

Основні ідеї консерватизму:

• заперечення договірної природи держави, яка розглядається як породження неконтролюючого розумом природного руху речей;
• переконання, що держава не може звертати увагу на всі різноманітні соціальні проблеми і відносини і не може бути природним і ефективним органом керування. Тому бажаним є послідовне обмеження його втручання в регуляцію суспільних відносин, заміна його у цій функції такими факторами, як релігія, мораль, традиції, здібними до більш повного відображення соціального різноманіття;
• соціальна стабільність, тому що нема реальних гарантій того, що нові соціальні порядки можуть бути краще старих. Свідоцтво тому - досвід соціальних революцій. Виходячи з цих основних положень, консерватори проголосили і захищали окремі принципи, основними з яких є: історія, життя, закон, порядок, дисципліна, суспільна стабільність, традицій, сім'я, держава, нація, влада, релігія, ієрархія.

Неоконсерватизм – ідейно-політична течія, що визначає урядову політику та політичний курс провідних країн Заходу, починаючи від другої половини 1970-х pоків.

Неоконсервати́зм пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства. Кредо «нового консерватизму» — заміна, всебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприємництва.

Неоконсерватизм сформувався після Першої світової війни як відповідь на революційні потрясіння в Європі, крах фашизму, націонал-соціалізму, розпад колоніальної системи у світі, поступовий перехід від індустріального суспільства до постіндустріального.

Соціал-демократія

Соціал-демократія — соціальна політика та ідейно-політична течія, що виникла в рамках соціалізму і згодом трансформувалася на позиції поступового вдосконалення капіталізму з метою утвердження соціальної справедливості, солідарності і більшої свободи.

На відміну від марксизму, соціал-демократична ідеологія виходить з пріоритету поступовості історичної еволюції суспільства в бік соціалізму, зберігаючи при цьому соціальний і міждержавний мир.

Засновниками соціал-демократичної ідеології вважають Є. Берштейна й К. Кауцького. Вони рішуче поглянули найважливіші марксистські установки, які не відповідали, з їх точки зору, новим умовам боротьби пролетаріату за свої права; ввели поняття ''демократичний соціалізм", в якому акумулювалася система їх поглядів. В концепції "демократичного соціалізму" треба відкидати марксистське вчення про кризис капіталізму й бракування народних мас, а отже, і необхідність пролетарської революції.

Сучасні ліберальні інститути настільки гнучкі, мінливі й здатні до розвитку, що вони потребують не викорінення, а лише подальшого розвитку. Соціалісти не бажають захоплювати владу насильно і будуть користуватися лише законними засобами її отримання. Слід відмовитися і від тези диктатури пролетаріату, бо класова диктатура належить більш низькій культурі. Головними цінностями "демократичного соціалізму" визнавалися свобода, справедливість, солідарність. Реалізувати ці цінності можна лише за допомогою економічної, політичної й духовної демократії.

Цінності сучасної соціал-демократії:

1. Захист прав людини.
2. Принцип рівних прав та можливостей.
3. Політичний та ідеологічний плюралізм.
4. Соціально орієнтована ринкову економіку на противагу абсолютизації вільного ринку.
5. Обмежене державне регулювання економіки.
6. Створення ефективних регулятивних механізмів у підприємництві в інтересах робітників та дрібного підприємництва.
7. Принцип справедливої ​​торгівлі.
8. Рівноправність та захист усіх форм власності.
9. Створення потужного державного сектора в економіці, що конкурує на рівних з приватним.
10. Націоналізація стратегічно важливих підприємств, особливо у військовій, аерокосмічній, металургійній, нафтопереробній промисловості та енергетиці.
11. Соціальне партнерство між трудящими та роботодавцями.
12. Співпраця з профспілками.
13. Скорочення розриву між багатими та бідними.
14. Підтримка незаможних верств населення.
15. Створення «держави загального добробуту».
16. Система захисту економічних прав робітників.
17. Ефективна система соціального забезпечення.
18. Середній або високий рівень оподаткування, необхідний для фінансування державних витрат.
19. Зняття обмежень з імміграції та мирне співіснування культур та цивілізацій.
20. Демілітаризація, скорочення військових арсеналів та неучасть в агресивних військових блоках.