Огляд практики Верховного Суду у січні 2020 року 31.01.2020

Prostopravo пропонує ознайомитись з деякими рішеннями вищого судового органу України за результатами розгляду справ у січні 2020 року. // 31.01.2020

Суд не встановлює юридичний факт роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

Позивач звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанцій.

Заяву мотивовано тим, що він працював на посаді робітника будівельної бригади в радгоспі «Володимирський» у с. Володимирівка Поліського району Київської області. Після аварії на ЧАЕС брав участь у ліквідації наслідків аварії, а саме у період з 19 по 22 травня 1986 року здійснював евакуацію людей та майна (техніки і худоби) радгоспу «Володимирський» із с. Володимирівка в інші населені пункти Поліського району Київської області.

Разом із цим його визнано учасником ліквідації аварії на ЧАЕС (категорія 2) і видано посвідчення . На даний час він збирає документи для оформлення пенсії і повинен підтвердити факт виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, шляхом надання довідки за формою № 122. Однак отримати таку довідку не може, оскільки відсутні первинні документи, які б підтверджували його участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, зокрема табелі обліку робочого часу та розрахунково-платіжні відомості. Встановлення вказаного факту необхідне йому для призначення пенсії.

Посилаючись на неможливість підтвердження даних обставин будь-яким іншим способом, позивач просив встановити юридичний факт, що він брав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період із 19 по 22 травня 1986 року.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.  Суд апеляційної інстанції  рішення суду першої інстанції скасував та закрив провадження з тих мотивів, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд виходив з того, що єдиним документом, що підтверджує статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та надає право користування пільгами, встановленими законом, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи.

 Аналіз норм процесуального права дає підстави для висновку  про те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Отже, законом передбачено позасудовий порядок установлення юридичного факту, про який просить заявник. Тому скаржник має можливість одержати довідку за формою № 122, звернувшись до відповідних органів.

Водночас із заявлених вимог вбачається, що між заявником і заінтересованими особами виник спір з приводу призначення заявнику пенсії на пільгових умовах

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції закону, яка була чинною на момент подання заяви та розгляду справи судом першої інстанції) місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб із суб`єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

З аналізу вказаних вище норм права ВС зробив висновок про те, що  заява  не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а у разі відмови у призначені пенсії на пільгових умовах, спір між особою яка має право на пільгову пенсію та управлінням Пенсійного фонду України щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

З повним текстом можна ознайомитись за посиланням.

Про підстави визнання нещасного випадку пов’язаного з виробництвом

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову до державного підприємства про встановлення факту нещасного випадку на виробництві у зв’язку з тим, що позивачем не доведено факт того, що нещасний випадок з ним стався на роботі під час виконання трудових обов’язків, а погіршення стану його здоров’я, інвалідність є у причинному зв’язку з отриманими від іншого працівника, якого вироком суду визнано винним, тілесними ушкодженнями саме на робочому місці.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду задовольнив касаційну скаргу позивача частково, попередні рішення скасував та ухвалив нове. Зокрема, Суд визнав нещасний випадок таким, що пов’язаний з виробництвом, зобов’язав відповідача провести розслідування нещасного випадку та скласти відповідний акт з огляду на таке.

На думку ВС, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми ст. 43 Конституції України, ст. 153 КЗпП України, пунктів 7, 14, 16 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112.

Зокрема, відповідно до п. 16 Порядку нещасні випадки, пов’язані із завданням тілесних ушкоджень іншою особою, або вбивство працівника під час виконання чи у зв’язку з виконанням ним трудових (посадових) обов’язків чи дій в інтересах підприємства незалежно від порушення кримінальної справи розслідуються відповідно до цього Порядку. Такі випадки визнаються пов’язаними з виробництвом (крім випадків, що сталися з особистих мотивів).

Зазначена у вироку суду інформація про те, що комбайнер завдав охоронцеві тілесних ушкоджень через конфлікт на ґрунті особистих неприязних відносин, не свідчить про наявність підстав для невизнання нещасного випадку таким, що пов’язаний із виробництвом, оскільки цим самим вироком встановлено: кривдник пред’явив охоронцеві претензії щодо охорони припаркованого автомобіля.

Виникнення конфлікту на ґрунті претензій щодо неналежного виконання трудових обов’язків охоронником підприємства свідчить про відсутність підстав для застосування винятку, передбаченого п. 16 Порядку (щодо випадків, які сталися з особистих мотивів).

Отже, позивач, перебуваючи на робочому місці на території підприємства, за безпечність умов праці якого відповідає роботодавець, внаслідок небезпечного виробничого фактора, а саме агресивних дій іншого працівника, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, отримав тілесні ушкодження, тому нещасний випадок є таким, що пов’язаний з виробництвом.

Із повним текстом постанови КЦС ВС у справі № 635/3143/17 можна ознайомитися за посиланням.

Про призначення покарання за вчинення корупційного злочину

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду скасувала ухвалу апеляційного суду, якою особі, котра надала неправомірну вигоду патрульному поліцейському, було пом’якшено покарання, і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вироку місцевого суду особу було засуджено за ч. 1 ст. 369 КК України (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі) до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. Як зазначено у вироку, патрульний поліцейський зупинив водія за порушення правил дорожнього руху. Після того як інспектор виявив у чоловіка характерні ознаки алкогольного сп’яніння та отримав від нього документи для перевірки і складання протоколу про адміністративне правопорушення, останній вирішив надати службовій особі неправомірну вигоду, щоб уникнути притягнення до адміністративної відповідальності. Водій поклав 1000 грн на переднє пасажирське сидіння поліцейського автомобіля, сів за кермо свого транспортного засобу, намагався втекти з місця вчинення злочину і потрапив у дорожньо-транспортну пригоду.

Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції був змінений у частині пом’якшення покарання до штрафу в розмірі 10 200 грн. На це судове рішення прокурор подав касаційну скаргу, пославшись, зокрема, на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

На думку колегії ККС ВС, ці доводи є обґрунтованими з огляду на таке.

Рішення про призначення штрафу як виду покарання в ухвалі апеляційного суду належним чином не мотивовано та прийнято без урахування всіх обставин кримінального провадження. Cуд апеляційної інстанції повною мірою не врахував ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості і згідно з приміткою до ст. 45 КК України − корупційним злочином. Апеляційний суд також дійшов необґрунтованого висновку про те, що особа зробила для себе належні висновки, оскільки ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді вона не визнала своєї вини, підтримувала думку свого захисника про відсутність доказів її винуватості й зазначила, що ця ситуація змінила її життя.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував підвищеної суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, оскільки чоловік, надавши неправомірну вигоду службовій особі правоохоронного органу за нескладання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, знову сів за кермо свого автомобіля і намагався втекти.  

Колегія суддів ККС ВС зробила висновок, що покарання у виді штрафу, призначене засудженому апеляційним судом, не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та запобігання новим злочинам, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через його м’якість.

А згідно із КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого є таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим, зокрема, й через м’якість.

Із повним текстом постанови ККС ВС у справі № 753/21723/16-к можна ознайомитися за посиланням.

Про початок відліку строку на апеляційне оскарження

Застосування порядку обчислення строку на апеляційне оскарження з моменту проголошення судового рішення є порушенням прав позивача на апеляційне оскарження, якщо він не був присутній під час цього проголошення і про прийняте судове рішення дізнався лише після його отримання.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду, якою позивачеві  відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції встановив, що апеляційна скарга подана з пропуском десятиденного строку, передбаченого ст. 286 КАС України, і вказані в заяві позивача підстави для поновлення пропущеного строку визнав неповажними.

Позивач зазначив, що безпосередньої участі або участі через свого законного представника у розгляді справи не брав і не був присутній під час проголошення рішення у справі 10 січня 2019 року. Повний текст рішення він отримав 25 січня 2019 року, після чого 1 лютого 2019 року в межах десятиденного строку, встановленого ч. 4 ст. 286 КАС України, оскаржив це рішення в апеляційному порядку. Позивач просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо відмови у відкритті апеляційного провадження, передати справу до цього суду для продовження розгляду.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, обґрунтувавши свою позицію так.

У цій справі, яка є справою з приводу рішення суб’єкта владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, позивач 1 лютого 2019 року подав апеляційну скаргу на рішення суду від 10 січня 2019 року, копію якого отримав 25 січня 2019 року.

Стаття 286 КАС України є спеціальною нормою процесуального закону, що визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. У ч. 4 цієї статті встановлені спеціальні стосовно ст. 295 КАС України строки на апеляційне оскарження (протягом десяти днів) і порядок обчислення цього строку (з дня проголошення судового рішення).

Водночас ст. 286 КАС України не обмежено повноваження суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку ч. 3 ст. 295 КАС України, і, на відміну від правил, установлених ст. 270 КАС України, передбачений ст. 286 КАС України строк на апеляційне оскарження не є преклюзивним.

Суд першої інстанції розглядав справу за відсутності сторін, за результатами розгляду проголошено вступну та резолютивну частину. Повний текст судового рішення позивач отримав 25 січня 2019 року, а тому Суд дійшов висновку, що початок відліку строку на апеляційне оскарження розпочався з 26 січня 2019 року відповідно до ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто з дня отримання повного судового рішення. Апеляційна скарга подана засобами поштового зв’язку 1 лютого 2019 року, отже, в межах десятиденного строку на апеляційне оскарження, передбаченого ст. 286 КАС України.

За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатував, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З текстом постанови Верховного Суду від 22 листопада 2019 року  у справі № 461/5908/18 можна ознайомитися за посиланням.

Про перехід права власності на земельну ділянку одночасно з переходом права власності на об’єкт нерухомості

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив позов Львівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішення мотивовані тим, що спірну земельну ділянку орган місцевого самоврядування не надавав особі, яка продала розташований на ній будинок, у зв’язку з чим будь-які дії щодо відчуження цієї ділянки згаданою особою третім особам є протиправними. Оскільки спірна ділянка вибула з володіння територіальної громади міста поза її волею, права власника земельної ділянки – територіальної громади в особі міської ради можуть бути захищені шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не погодився з такими висновками, рішення попередніх судів скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив з огляду на таке.

Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, тобто факти, які доводять право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача.

Водночас відповідно до частин 1, 2 ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою.

Згідно із ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Аналіз вказаних норм свідчить, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об'єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» – збудоване на землі слідує за нею.

Таким чином, порядок, передбачений статтями 387, 388 ЦК України щодо витребування власником майна із чужого незаконного володіння, не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки відповідачі у справі набули разом із правом власності на житловий будинок право власності на земельну ділянку під будинком, необхідну для його обслуговування, на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Із постановою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц можна ознайомитися за посиланням.

Преюдиція застосовується судом лише коли у справі беруть участь особи, щодо яких встановлені відповідні факти

Внаслідок прориву фільтра гарячого водопостачання у квартирі сталося заливання розташованого під нею магазину. Збиток через пошкодження товару – елітного одягу, було оцінено у 12 748 132 грн. Страхова компанія відшкодувала ТОВ, якому належить магазин, 9 424 563 грн. Тож ТОВ просило суд стягнути з власника квартири решту суми матеріальної шкоди –  3 323 56 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову. Рішення мотивовані тим, що заливання магазину сталося не з вини власника квартири, судовим рішенням установлено, що винним у залитті квартири відповідача є сантехнік, який встановлював фільтр очистки гарячої води.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу позивача задовольнив, рішення попередніх судів скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що іншим рішенням суду із сантехніка на користь власника квартири стягнуто 47 769,60 грн матеріальної шкоди, оскільки залиття квартири сталося через неякісне виконання робіт сантехніком. Це рішення суди вважали таким, що має преюдиційне значення для справи, яка є предметом перегляду.

Водночас суди не врахували, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов’язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Учасниками справи щодо залиття квартири були її власник та відповідачі: сантехнік і його роботодавець. У ході судового розгляду досліджувались докази та встановлювались фактичні обставини саме залиття квартири. Власника магазину до участі у справі залучено не було.

Крім того, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, обчислюється виходячи з реальної вартості втраченого майна або вартості виконаних робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі на момент розгляду справи.

Матеріали справи не містять доказів, що пошкоджене майно не може взагалі використовуватись за призначенням, не з’ясовано, чи має майно певну цінність.

За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Із повним текстом постанови у справі № 761/29966/16-ц можна ознайомитися за посиланням.

Про розмір підвищення до пенсії учасникам бойових дій (зразкова справа)

Доплата і підвищення до пенсії, передбачені законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни» (25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та цільова грошова допомога у розмірі 40 грн), які виплачуються у складі пенсії пенсійним органом, є додатковою соціальною гарантією, зокрема для військовослужбовців, і нерозривно пов’язані з їх спеціальним правовим статусом та особливими умовами проходження ними служби. Отже, вони не можуть бути зменшені Урядом і повинні виплачуватися ГУ ПФ незалежно й самостійно в повному обсязі відповідно до встановлених цими актами законодавства розмірів, не мають братися до уваги при перерахунку пенсійної виплати, проведеної на підставі постанови КМУ від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі за позовом особи, яка отримує підвищення до пенсії і доплати відповідно до зазначених законів України, до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Суть спору полягає в оскарженні дій відповідача щодо зменшення з 5 січня 2018 року розміру доплат, передбачених для учасників бойових дій. Позивач просив зобов’язати відповідача провести перерахунок пенсії з 5 січня 2018 року зі 100-відсотковим урахуванням і виплатою підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та цільової грошової допомоги на прожиття учаснику бойових дій у розмірі 40 грн, виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії із 5 січня 2018 року.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що, розраховуючи розмір пенсій відповідно до п. 2 постанови КМУ № 103 (щодо виплати перерахованих пенсій з 1 січня 2018 року в розмірі 50 відсотків підвищення), ГУ ПФ фактично зменшує виплату підвищень, надбавок до пенсії, встановлених законами.

Верховний Суд вказав,  що згідно з нормами чинного законодавства (станом на час виникнення спірних правовідносин) при здійсненні перерахунку пенсії на підставі ч. 4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у зв’язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 103 і постанови від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», враховуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням і відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.

Верховний Суд, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року № 12-рп/98 та сформульовані в ньому підходи до тлумачення терміну «законодавство», акцентував на відмінностях підвищених пенсій, які: а) встановлені законодавством; б) визначені законом. Перша група (встановлені законодавством) – відповідно до змісту п. 2 постанови КМУ № 103 враховувалась при поетапному підвищенні пенсій (з 1 січня 2018 року – 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 р. – 75 відсотків; з 1 січня 2020 року – 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року). Натомість на другу групу (визначених законом) не поширювався регулюючий вплив п. 2 постанови КМУ № 103. Відповідно, їх розмір (підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) не зазнавав змін.

Отже, на доплати до пенсії, передбачені законодавством, у 2018 році поширювався регулюючий вплив постанови КМУ № 103, натомість на підвищення, визначені законом – ні. Тому на підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (363 грн), а також на щомісячну цільову грошову допомогу на прожиття (40 грн), які встановлені позивачеві, постанова КМУ № 103 не вплинула як на такі, що визначені саме законом.

Верховний Суд зазначив, що правова регламентація, згідно з якою позивачеві проведено перерахунок пенсії та здійснюється її виплата, не поширюється на доплату і підвищення до пенсії, передбачені законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни» (25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та цільову грошову допомогу у розмірі 40 грн), які виплачуються у складі пенсії відповідним пенсійним органом, у цьому випадку – відповідачем.

У зв’язку із зазначеним Суд дійшов висновку, що відповідач, здійснюючи нарахування і виплату підвищення до пенсії та допомоги позивачеві, дотримався вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, а тому прав останнього не порушив.

Рішення Верховного Суду у справі № 300/1695/19  доступне за посиланням.


Горячие предложения

Кредиты на карту

более 30 онлайн-сервисов!

Ставка - от 0.01%

Срок - до 180 дней

Сумма - до 20 000 грн.

Документы - паспорт и код

Bookeeper

295 грн. в месяц

Онлайн бухгалтерия

для ФОП и малого бизнеса

первые 30 дней бесплатно!

Хочете отримувати повідомлення на ваш email, коли ми опублікуємо нові статті?

також стежити за оновленнями сайту можна в Facebook Instagram Twitter Viber Telegram

Пошук юристів і держорганізацій по великих містах

© 2006–2020

ООО «Простобанк Консалтинг»

Код ЄДРПОУ: 35454764

Адрес и телефон «Простобанк Консалтинг»

Email: info@prostobank.com