Огляд судової практики. Травень, 2021 27.05.2021

Prostopravo знайомить читачів з деякими рішеннями Верховного Суду, прийнятими за результатами розгляду справ у травні 2021 року. // 27.05.2021

Пенсійний вік не звільняє від відбування покарання засуджених за злочин проти основ національної безпеки України

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив без задоволення касаційні скарги в інтересах двох засуджених, визнаних винуватими у вчиненні умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 110 КК України).

Відповідно до вироку навесні 2014 року в одному із сіл Донецької області особи організували роботу виборчої комісії та керували її діяльністю щодо проведення незаконного референдуму, спрямованого на створення «ДНР». Засуджені були звільнені від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком (ст. 75 КК України), на них були покладені відповідні обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і постановив свій вирок, призначивши кожній з осіб покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Як зазначено в постанові касаційного суду, доводи засудженої про відсутність у її діях суб’єктивної сторони інкримінованого злочину з посиланням на рішення міськради щодо проведення референдуму не є слушними. Згідно зі статтями 72, 73, 92 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України. Організація і порядок його проведення визначаються виключно законами України. Таких рішень держава Україна не приймала, що є загальновідомим фактом.

Необґрунтованими є й доводи касаційних скарг засудженої та захисника засудженого про явну несправедливість і невідповідність призначеного засудженим покарання тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення та даним, які характеризують цих осіб.

Так, апеляційний суд указав на те, що особи вчинили тяжкий злочин проти основ національної безпеки України, що за своїм видом становить особливо велику суспільну небезпечність для держави та громадян, за місцем проживання їх характеризують позитивно, це особи пенсійного віку. Обставин, що пом’якшують покарання, не встановлено.

Що стосується твердження про те, що судом не враховано досудову доповідь органу пробації та похилий вік засуджених, то сам собою факт пенсійного віку та досудова доповідь органу пробації не можуть бути достатніми підставами для звільнення осіб від відбування покарання з випробуванням, оскільки це не завадило їм вчинити тяжкий злочин, а отже, жодним чином не знижує її суспільної небезпеки.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що застосування до осіб положень ст. 75 КК України слід визнати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і призначив їм відповідне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 110 КК України, без звільнення від його відбування, що буде сприяти їх виправленню та запобігати вчиненню нових злочинів.

На думку касаційного суду, призначене апеляційним судом покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засуджених, таким, що відповідає меті покарання, співрозмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам.

Постанова ККС ВС у справі № 236/1409/17 (провадження № 51-3798км20).

Майнові права інтелектуальної власності, передані в управління організації колективного управління, не стають майном такої організації

У справі № 910/17319/19 Агентство звернулося з позовом до Організації та Компанії про визнання недійсним договору про заміну сторони в договорі про взаємне представництво інтересів, який укладений Компанією з Агентством та Організацією, з підстав перевищення повноважень колишнім директором позивача при його вчиненні.

Рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено з підстав його необґрунтованості.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що: до переліку майна позивача не належить отримане позивачем за договором про взаємне представництво інтересів право; спірний договір від імені позивача підписаний уповноваженою на те особою, положення Статуту позивача щодо укладення такого виду договорів дотримані.

Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, зазначивши таке.

Беручи до уваги положення законодавства, організація колективного управління (статус якої станом на час виникнення спірних правовідносин мав позивач) не є суб’єктом авторського права і (або) суміжних прав, а здійснює колективне управління майновими  правами, які передаються їй в управління авторами та іншими суб’єктами авторського права і (або) суміжних  прав.

Верховний Суд звернув увагу на безпідставність ототожнення позивачем передачі (відчуження) суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав  об’єкта авторського  права і (або) суміжних прав (яке відповідно до чинного законодавства є підставою для набуття права власності на відповідне майно іншою особою) з переданням майнових прав на відповідні об’єкти в управління.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Тому помилковим є твердження скаржника про те, що майнові права інтелектуальної власності, які перебувають в управлінні організації колективного управління, є майном такої організації.

У контексті спірних правовідносин безпідставним є і посилання скаржника на те, що належність майнових прав інтелектуальної власності до майна суб’єкта цивільних правовідносин перебуває поза будь-яким «розумним сумнівом». Так, позивач здійснював колективне управління майновими правами, які передавалися йому в управління авторами та іншими суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі майновими правами іноземних суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договору з Компанією про взаємне представництво інтересів.

Колективне управління майновими правами не тягне виникнення в організації колективного управління права власності, а відповідно, і здійснення з власної волі, незалежно від волі інших осіб, володіння, користування, розпорядження відповідними об’єктами інтелектуальної власності (майновими правами на них).

З текстом постанови КГС ВС у справі №  910/17319/19 можна ознайомитися за посиланням.

Про підстави розірвання договору банківського рахунку після несанкціонованого списання банком коштів

Банк несанкціоновано списав із рахунку кошти, одна частина з яких – власні кошти позивача, друга – кредитні кошти. Позивач повідомив про це банк і правоохоронні органи.

Рішеннями судів із банку на користь позивача було стягнуто переказані неналежному отримувачу кошти позивача, пеню, 3 % річних за прострочення виконання зобов’язання з повернення коштів та інфляційні втрати.

Проте банк не повернув зазначених коштів, звернення до відповідача для позасудового врегулювання спору не дали позитивного результату, натомість банк безпідставно нараховував позивачеві значні суми процентів, штрафів, пені за кредитом.

Тож  позивач, посилаючись, зокрема, на положення ст. 651 ЦК України, просив суд розірвати договір банківського рахунку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду залишив у силі резолютивну частину судових рішень попередніх судів, якими задоволено позов, змінивши правове обґрунтування, з огляду на таке.

Позивач посилався на те, що банк порушив умови договору, завдав йому шкоди та значною мірою позбавив того, на що він розраховував при укладенні договору.

Відповідно до ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, зокрема, у разі істотного його порушення другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Питання про істотність порушення повинне вирішуватись у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Частина 2 цієї статті визначає, зокрема, підстави та умови розірвання договору за таких обставин за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.

Судовими преюдиційними рішеннями встановлено, що банк здійснив несанкціоноване списання коштів із рахунку позивача.

Верховний Суд погодився з оцінкою судами попередніх інстанцій істотності допущених банком порушень з огляду на те, що внаслідок проведення банком несанкціонованої клієнтом транзакції позивач на тривалий час (понад три роки) був позбавлений можливості повною мірою користуватися банківськими послугами, передбаченими договором, та розпоряджатися своїми коштами, які не були йому повернуті навіть після ухвалення відповідного судового рішення.

За таких обставин наявні передбачені ч. 2 ст. 651 ЦК України правові підстави для розірвання договору судом на вимогу позивача як однієї із сторін цього договору.

Разом із тим, пославшись також на ст. 652 ЦК України як підставу для розірвання договору, суди не врахували, що позивач не заявляв вимог про розірвання договору з підстав істотної зміни обставин, а допущені банком порушення умов договору, констатовані судовими рішеннями, які набрали законної сили, не є в розумінні ст. 652 ЦК України зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 335/7306/19 (провадження № 61-6430св20).

Про умови врахування витрат на маркетингові послуги до складу податкових витрат

Головною умовою для врахування у складі податкових витрат на проведення маркетингових послуг є їх документальне підтвердження та зв’язок таких витрат із господарською діяльністю платника податку.

Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши в касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Суть спору полягає в тому, що за результатами перевірки товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства контролюючим органом було встановлено порушення підпункту 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток. Зазначені порушення ґрунтуються на висновках про непідтвердження підприємством факту здійснення господарських операцій із фізичними особами-підприємцями щодо надання маркетингових послуг.

Позивач не погодився з установленими порушеннями та оскаржив їх до суду. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що витрати, здійснені на оплату таких послуг, є економічно обґрунтованими, безпосередньо впливали на результати господарської діяльності, а також підтверджені необхідними первинними документами.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовив. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що формально складені первинні документи не можуть слугувати належною підставою для формування даних податкового обліку, оскільки реальність операцій з поставки маркетингових послуг позивачу та зв’язок цих послуг із господарською діяльністю позивача документально не підтверджено. Верховний Суд, переглядаючи спір за касаційною скаргою Товариства, залишив її без задоволення, а оскаржувані рішення – без змін.

Суд зазначив, що підтвердженням зв’язку витрат на маркетингові послуги з господарською діяльністю суб’єкта господарювання можуть бути наказ по підприємству про необхідність проведення таких маркетингових досліджень, час проведення, територію, межі тощо, договір на проведення маркетингових досліджень, із зазначенням виду маркетингових досліджень, мети їх проведення тощо.

На  підтвердження фактичного отримання маркетингових послуг можуть бути надані акт приймання-передачі послуг або інший документ, що підтверджує фактичне надання таких послуг, звіт про проведення маркетингових досліджень, у якому мають бути викладені результати таких досліджень і надані рекомендації замовнику.

Акт приймання-передачі послуг повинен мати всі обов’язкові реквізити первинних документів, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В актах виконаних робіт мають бути конкретний перелік наданих послуг, місце і дата їх надання, а також зазначено, в чому виражено їх результат.

У звіті про проведення маркетингових досліджень повинна міститися інформація, зокрема, про аналіз конкуренції між найбільшими виробниками на оптовому та роздрібному ринках продажу і оцінку рівня конкуренції, основні тенденції розвитку ринку, динаміку зміни цін, асортимент продукції (товару), політику ціноутворення, аналіз імпорту й експорту продукції (товарів) та їх вплив на ринок, потенційних споживачів і кількісні показники (місткість ринку) планованого продажу, прогнозний план продажу, оцінку ризиків, фінансовий план, аналіз ефективності проєкту, прогнозний рівень рентабельності, термін окупності проєкту, висновки та рекомендації за результатами проведеного дослідження.

Таким чином, лише при дотриманні зазначених вище умов платники податку мають право віднести витрати на маркетингові послуги до складу витрат.

Постанова Верховного Суду у справі № 813/2781/17 (адміністративне провадження № К/9901/48127/18).

Про підстави та порядок вивільнення працівника при скороченні штату

У зв’язку з реорганізацією юридичного відділу обласного центру зайнятості позивачку, яка є особою з інвалідністю І групи загального захворювання по зору, було звільнено з посади провідного юрисконсульта згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Районний суд, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, оскільки позивачку своєчасно попереджено про звільнення, їй пропонували інші вакантні посади, від яких вона відмовилася.

Суд не знайшов порушень законів України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» та «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а також не встановив наявності переважного права на залишення на роботі позивачки. 

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, навівши таке правове обґрунтування.

За змістом ч. 1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на роботі в разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням установленого законом порядку.

Вирішуючи спір, районний суд не перевірив наявність у відповідача всіх вакансій на час вивільнення позивачки, не спростував її доводів про наявність у відповідача вакансій, які могли бути запропоновані позивачці з огляду на спеціальність і особливості її здоров’я та не перевірені роботодавцем на предмет неможливості їх зайняття позивачкою.

Районний суд зазначив, що позивачці пропонувалися дві вакантні посади: провідного юрисконсульта міського ЦЗ та провідного юрисконсульта реорганізованого відділу обласного ЦЗ тимчасово на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника, від зайняття яких позивачка відмовилася.

Проте тимчасова посада на період відпустки по догляду за дитиною не є вакантною у розумінні КЗпП України, тому така посада не могла пропонуватися на виконання положення ч. 3 ст. 49-2 Кодексу.

Крім того, за змістом індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю позивачка має можливість працювати за фахом за місцем працевлаштування в пішій доступності від місця її проживання.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю є обов’язковою для виконання органами виконавчої влади.

Пропозиція позивачці посади у міському центрі зайнятості, який перебуває на великій відстані від місця її проживання, суперечить індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці перевага на залишення на роботі надається особам, які мають вищу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому роботодавець зобов’язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи низької кваліфікації і продуктивності праці.

Комісія із працевлаштування не рекомендувала призначення позивачки на вільні посади, а запропонувала їй посаду в міському центрі зайнятості.

Висновки суди зробили без проведення порівняльного аналізу продуктивності праці та кваліфікації всіх працівників, натомість відповідний аналіз зроблено лише щодо позивачки, тож комісія не повела порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право інших працівників перед позивачкою на залишення на роботі.

Також висновки комісії не є належним доказом, оскільки для позивачки створена індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю, що має враховуватися при наданні переваги на залишення на роботі.

Відповідач переважно як підставу для звільнення позивача надавав аргументи недобросовісного виконання позивачкою посадових обов’язків та неможливість їх виконання внаслідок її вад зору.

Водночас підставою звільнення позивачки є п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, який передбачає не наявність порушення вимог трудового законодавства при виконанні посадових обов’язків (неможливості їх виконання за станом здоров’я), а зміни в організації виробництва і праці. 

Постанова Верховного Суду  у справі № 755/14564/18 (провадження № 61-2029св21).


Горячие предложения

Bookeeper

295 грн. у місяць

Онлайн бухгалтерія

для ФОП і малого бізнесу

перші 30 днів безкоштовно!

Кредиты на карту

более 30 онлайн-сервисов!

Ставка - от 0.01%

Срок - до 180 дней

Сумма - до 20 000 грн.

Документы - паспорт и код

Хочете отримувати повідомлення на ваш email, коли ми опублікуємо нові статті?

також стежити за оновленнями сайту можна в Facebook Instagram Twitter Viber Telegram

Пошук юристів і держорганізацій по великих містах