Огляд судової практики. Вересень-2019 - 03.10.2019

Prostopravo пропонує для ознайомлення огляд судової практики Верховного Суду України за вересень 2019 року. // 03.10.2019

Самовільне відключення квартири у багатоквартирному будинку від централізованого опалення не звільняє від оплати послуг

Міський суд, із яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позов комунального підприємства про стягнення із власника квартири заборгованості за теплову енергію. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу відповідача залишив без задоволення з огляду на таке.

Відповідач є власником квартири у п’ятиповерховому будинку, підключеної до системи централізованого опалення. Він заборгував за теплову енергію.

З 2008 року у квартирі немає батарей, однак дозволу на відключення від мережі централізованого опалення в органі місцевого самоврядування відповідач не отримав. Рішеннями міського суду від 5 березня 2014 року та 2 жовтня 2014 року із відповідача стягнуто заборгованість за теплову енергію. Ці рішення суду виконані у повному обсязі.

Відповідно до частин 1–3 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. 

Згідно з п. 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Зміни, передбачені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 6 листопада 2007 року № 169 «Про затвердження Змін до наказу Мінбуду України від 22.11.2005 № 4» унеможливили відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише щодо всього будинку.

Суди встановили, що з 2008 року у квартирі відповідача відсутні батареї, однак це не є доказом відключення його квартири від мережі централізованого теплопостачання в установленому порядку та доказом ненадання йому послуг з постачання тепла.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» місцева (розподільча) теплова мережа – сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Згідно з п. 22 зазначених Правил точками розподілу у багатоквартирному будинку, в яких здійснюється передача послуги централізованого опалення від виконавця споживачеві, є відгалуження від стояків у межах квартири.

Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг позивачем. Таким чином, комунальне підприємство виконало свої зобов’язання щодо надання послуг з  централізованого опалення, а відповідач, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання, зобов’язаний оплатити надані послуги.

Повний текст рішення за посиланням.

Щодо нарахування єдиного соціального внеску ФОП, які надалі отримали право здійснювати незалежну професійну діяльність

За наявного правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи – підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено. Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення цієї категорії платників єдиного внеску  не відповідає ст.  4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши як зразкову справу за позовом самозайнятої особи до Головного управління ДФС у Харківській області.

Суть спору полягає в тому, що контролюючий орган нарахував позивачеві, який зареєстрований як ФОП, недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску як фізичній особі, яка проводить незалежну професійну діяльність, самостійно вніс зміни до обліку позивача шляхом встановлення йому як платникові єдиного соціального внеску ФОП ознаки провадження незалежної професійної діяльності.

На думку позивача, вимога відповідача є протиправною і підлягає скасуванню.

Верховний Суд зазначив, що за наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску ФОП з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено.

Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску – ФОП (п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування») та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами.

Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як ФОП з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності, не відповідає ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Зміна контролюючим органом обліку особи – платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає зазначеному Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску суперечить принципам законності та належного врядування.

Рішення Верховного Суду від 2 вересня 2019 року у зразковій справі № 520/3939/19– за посиланням.

Статус викривача надає особі певний імунітет щодо захисту від негативних заходів впливу з боку керівника або роботодавця

З моменту набуття особою статусу викривача вона здобуває певний імунітет. Так, особа або член її сім’ї не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв’язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону   іншою особою (ч. 3 ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції»).

Про це зазначила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши адміністративну справу за позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, третя особа – Національне агентство з питань запобігання корупції, про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, позов задовольнив частково.

Позивач, не погодившись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку. На обґрунтування касаційної скарги зазначив, що саме після повідомлення ним про факти корупції з боку начальника митного поста відповідач вжив до нього ряд негативних заходів впливу (зміна умов праці, скорочення посади, відкриття двох дисциплінарних проваджень та притягнення до дисциплінарної відповідальності), які й стали надалі підставою для звернення до суду з позовом.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд зазначив таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції» особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач), – особа, яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою.

З наведеної норми вбачається, що викривач набуває такого статусу з моменту, коли він здійснив усі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата.

Суд зазначив, що з моменту набуття особою статусу викривача вона здобуває певний імунітет (ч. 3 ст. 53  Закону України «Про запобігання корупції»).

Водночас такий імунітет не є абсолютним і має певні межі.

Так, насамперед повинен бути наявний зв’язок між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.                      

Наступною обставиною, що свідчить про наявність у викривача імунітету, є те, що він повинен повідомити про порушення саме Закону України «Про запобігання корупції», а не іншого закону, і саме тих вимог, які в ньому визначені, у тому числі встановлені ним заборони і обмеження.

Ще одним обов’язковим елементом, за наявності якого особа отримує імунітет викривача, є застосування до неї негативних заходів впливу, перелік яких не є вичерпним.

Суд, зокрема, зауважив, що з моменту повідомлення позивачем спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції про вчинення посадовими особами керівного складу Одеської митниці ДФС корупційного правопорушення в останніх виникає суперечність між їх приватними інтересами стосовно позивача та службовими повноваженнями, що може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття ними рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання повноважень.

Колегія суддів вказала, що сам факт участі особи (щодо якої позивач повідомив про скоєння корупційного злочину) в засіданнях дисциплінарної комісії свідчить про наявність конфлікту інтересів та виключає правомірність наказів, прийнятих за наслідками висновків такої комісії, оскільки висновок комісії є передумовою видання наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності чи закриття дисциплінарного провадження.

Суд зауважив, що саме після повідомлення позивачем про факти корупції відповідач вжив до нього ряд негативних заходів впливу, в тому числі й видання спірних наказів Одеської митниці ДФС, що вчинялись безпосередньо з метою їх застосування до позивача, а не в інтересах служби.

Постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 815/2074/18  – за посиланням.

Щодо розмежування крадіжки і шахрайства

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу прокурора на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. Відповідно до вироку, який апеляційний суд залишив без змін, чоловік був засуджений за ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (крадіжка).

У касаційній скарзі прокурор просив змінити згадані судові рішення, адже, на його думку, відповідно до встановлених фактичних обставин кримінального провадження вчинене засудженим діяння необхідно перекваліфікувати з ч. 2 ст. 185 на ч. 2 ст. 190 КК України (шахрайство), адже особа заволоділа майном потерпілої шляхом обману, що залишилося без належної правової оцінки судів нижчих інстанцій.

Як зазначається в постанові колегії суддів ККС ВС, згідно зі ст. 190 КК України шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати в потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі  їй майна або права на нього. При цьому обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Якщо ж обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, тобто вилучення майна відбувалося таємно, то склад шахрайства відсутній, і такі дії слід кваліфікувати як крадіжку.

Як вбачається з матеріалів провадження, в ході судового слідства обвинувачений зазначив, що він чув, як потерпіла домовлялася з водієм автобуса передати сумку іншій особі, й допоміг їй занести сумку до салону автобуса.  Згідно з показаннями засудженого він також їхав цим автобусом, а тому з метою крадіжки, назвавшись сином потерпілої, забрав сумку з автобуса.

Як установив місцевий суд, потерпіла добровільно не передавала своєї сумки чоловіку, що є обов'язковою ознакою шахрайства. Фактично він використав обставини, що об'єктивно склалися на момент крадіжки, тож обман водія у конкретному випадку був лише способом доступу до чужого майна. Вилучаючи це майно в присутності сторонніх осіб, чоловік розраховував на те, що його дії не будуть сприйматися цими особами як протиправні.

Оскільки обман за таких обставин не є способом неправомірного вилучення чужого майна, то вчинене засудженим суспільно небезпечне діяння не може утворювати шахрайства. Тому його дії суд правильно кваліфікував  за ч. 2 ст. 185 КК України.

Таким чином, колегія суддів не знайшла правових підстав для перекваліфікації дій засудженого на ч. 2 ст. 190 вказаного Кодексу.  

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.






Горячие предложения

Кредиты на карту

более 30 онлайн-сервисов!

Ставка - от 0.01%

Срок - до 180 дней

Сумма - до 20 000 грн.

Документы - паспорт и код

КАК СТАТЬ УСПЕШНЫМ И ВЫСОКООПЛАЧИВАЕМЫМ ЮРИСТОМ?

ПЕРВАЯ В УКРАИНЕ ПРИКЛАДНАЯ КНИГА О СЕКРЕТАХ ПРОФЕССИОНАЛОВ, РЕАЛИЯХ ТРУДА И ЧАСТНОЙ ПРАКТИКИ В СФЕРЕ ПРАВА





Пошук юристів і держорганізацій по великих містах