Огляд судової практики. Вересень, 2020 05.10.2020

Prostopravo знайомить читачів з рішеннями Верховного Суду, прийнятими за результатами розгляду справ у вересні 2020 року. // 05.10.2020

Про відібрання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав

Місцевий суд, з рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов до районної державної адміністрації як органу опіки та піклування про повернення малолітніх дітей.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачка дійсно прагне виховувати дітей, піклуватися про їх виховання та навчання, для чого створює відповідні умови, а отже, є можливість повернення матері дітей, які були відібрані за рішенням суду, але без позбавлення батьківських прав, а також припинення стягнення аліментів з позивачки.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, навівши такі обґрунтування.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13), та в п. 100 рішення від 16 липня 2015 року «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, що в усіх рішеннях, які стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини, залежно від їх характеру та серйозності, можуть перевищувати інтереси батьків.

Частина 1 ст. 170 СК України врегульовує випадки, в яких суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків, не позбавляючи їх батьківських прав, а згідно із ч. 3 цієї статті, якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд може постановити рішення про повернення їм дитини.

Для цього батьки повинні довести, що причини, які стали підставою для відібрання дитини, відпали, а судам необхідно перевіряти доводи сторін щодо наявності інших підстав, передбачених ст. 170 СК України, для відібрання дитини, які можуть свідчити про існування перешкод для повернення дитини її батькам. У протилежному випадку створюватимуться умови для безпідставної передачі дитини її батькам та наступного вирішення питання про повторне її відібрання, що порушуватиме справедливу рівновагу між інтересами батьків та дітей.

Верховний Суд виходив із того, що дитина не може бути повернута одному з батьків, коли існує загроза їй або умови проживання з цим з батьків є небезпечними для її життя, здоров’я і морального виховання.

Водночас, задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій, всупереч вимогам процесуального закону, не надали належної оцінки доводам та не оцінили надані відповідачем докази про те, що позивачка не створила умови для проживання дітей та що в неї відсутні можливості для належного матеріального утримання дітей.

При цьому, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Отже, суди не здійснили повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи, не надали оцінки наявним у справі доказам, зокрема актам обстеження умов проживання позивача, не навели мотивів їх прийняття чи відхилення, що має наслідком невстановлення фактичних обставин справи.

В оцінці доводів касаційної скарги, обґрунтованості оскаржуваних судових рішень Верховний Суд врахував, що основним завданням суду є вирішення спору між сторонами, тобто здійснення судом своєї базової функції – ухвалення обов’язкового рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не створює новий спір для цих самих сторін, які не можуть між собою дійти порозуміння у позасудовому порядку.

Постанова Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 400/936/18 (провадження № 61-9444св19).

Про правонаступництво у виконавчому провадженні

Районний суд ухвалою задовольнив заяву відділу ДВС про заміну боржника у виконавчому провадженні, який вибув (ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій»), на його правонаступника – Житомирський державний технологічний університет (Університет).

Апеляційний суд ухвалу суду скасував, посилаючись на те, що за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань ДП з реєстру не виключено, воно перебуває у стані припинення, тому висновок суду першої інстанції про те, що мало місце вибуття боржника і наявні підстави для застосування положень ч. 1 ст. 442 ЦПК України, є помилковим. Сам собою наказ МОН України про припинення ДП шляхом реорганізації таких правових наслідків не створює.

Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду з таким висновком апеляційного суду не погодився і, забезпечуючи єдність судової практики, дійшов таких правових висновків.

Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом (ч. 2 ст. 167 ЦК України).

На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом (ст. 82 ЦК України).

Об’єднана палата врахувала, що ДП не має достатньої інституційної та операційної незалежності від держави. Саме держава прийняла рішення про приєднання ДП до Університету та не реалізовувала це рішення протягом значного періоду часу. Рішення суду про стягнення коштів з ДП на користь стягувача не виконується більше трьох років.

Згідно з частинами 1 і 5 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 107 цього Кодексу після закінчення строку для пред’явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов’язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов’язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

У разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником (ст. 442 ЦПК України).

У статтях 104 і 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов’язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов’язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов’язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов’язків при такому виді реорганізації неможливий.

З урахуванням того, що згідно з наказом МОН України про припинення ДП шляхом реорганізації Університет є правонаступником усього майна, всіх прав та обов’язків ДП та не пов’язується з державною реєстрацією припинення ДП, датою виникнення універсального правонаступництва Університету щодо ДП, який припиняється шляхом приєднання, слід вважати дату видання наказу, з якої він є правонаступником ДП.

За таких обставин, встановивши, що Університет є правонаступником усього майна, всіх прав та обов’язків ДП, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви. Натомість апеляційний суд скасував законну та обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 296/443/16-ц (провадження № 61-16634сво19).

Чи є отримання керівником зарплати підлеглої, за умови виконання її роботи, заволодінням чужим майном?

Якщо керівник отримав зарплату за працівницю очолюваної ним установи, виконавши при цьому покладені на неї обов’язки, він допустив зловживання службовим становищем, яке, проте, не містить корисливого мотиву і не спричинило матеріальної шкоди. В такому разі в діянні керівника немає складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України.

Адже обов’язковими суб’єктивними ознаками заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем є корисливий мотив – спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна, та корислива мета − збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винуватий.

Про це йдеться в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, який залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора на судові рішення щодо начальника метеостанції, визнаного винуватим у службовому підробленні (ч. 1 ст. 366 КК України) та виправданого у зв’язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, яке полягає в заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК України).

Прокурор вважав, що в діянні особи наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України.

Але колегія суддів ККС ВС погодилася з судами попередніх інстанцій, що надані стороною обвинувачення докази всупереч доводам прокурора не доводять поза розумним сумнівом наявності в діях особи прямого умислу, корисливого мотиву та корисливої мети на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

При цьому, зазначено в постанові ККС ВС, суди перевірили і взяли до уваги показання начальника метеостанції, зокрема те, що він частково визнає винуватість, а саме у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. У заволодінні чужим майном винуватості не визнав, пояснивши, що до нього звернулася технік-метеоролог, яка через скрутне матеріальне становище вирішила тимчасово виїхати за кордон з метою заробити грошей.

На час відсутності підлеглої начальник у вільний від основної роботи час виконував відповідно до її посадових обов’язків всю покладену на неї роботу. Робота метеоролога включає спостереження за погодними умовами й  датчиками температури та передачу результатів цих спостережень. Усі ці дані він особисто заносив до журналу в ті дні, в які технік-метеоролог повинна була працювати. Начальник виконував її обов’язки з 2016 по 2018 роки. Заробітну плату, нараховану працівниці, він отримував сам, оскільки вважав, що правомірно заробив ці гроші. Показання начальника узгоджуються з показаннями свідків, яких допитав суд першої інстанції.

Апеляційний суд дійшов умотивованого висновку про залишення апеляційної скарги сторони обвинувачення без задоволення, виключивши з мотивувальної частини вироку в формулюванні фабули злочину вказівку про вчинення кримінального правопорушення «з корисливих мотивів, переслідуючи мету незаконного збагачення».

Крім того, апеляційний суд правильно встановив, що виконувана начальником робота фактично мала ознаки сумісництва, оскільки була виконана у вільний від основної роботи час на тому самому підприємстві. Однак з огляду на те, що начальник метеостанції – керівник структурного підрозділу державної організації, а згідно із законодавством працювати за сумісництвом керівникам державних підприємств, установ, організацій і їх заступникам, а також керівникам структурних підрозділів таких підприємств, установ, організацій і їх заступникам заборонено, то він допустив зловживання службовим становищем. Але воно не містить корисливого мотиву і не спричинило матеріальної шкоди, що і підтвердив представник потерпілого, який пояснив, що збитків обласному центру з гідрометеорології діями особи не спричинено, оскільки начальник у повному обсязі, без жодних пропусків виконав роботу, яку мала виконувати технік-метеоролог. Це підтверджено журналами вихідних синоптичних телеграм за 2016−2018 роки, службовими документами.

Детальніше з постановою ККС ВC у справі № 433/383/19 (провадження № 51-965км20) можна ознайомитися за посиланням.

Наявність у точках продажу тютюнових виробів не є стимулюванням їх придбання

Сам факт укладення договору, згідно з умовами якого виконавець надає замовнику послуги із забезпечення і підтримки наявності у продажу тютюнових виробів, не може розцінюватися як захід, спрямований на стимулювання продажу тютюнових виробів, а розміщення самого виробу у місці його продажу відповідно до Правил роздрібної торгівлі тютюновими виробами, за відсутності іншої інформації, не є стимулюванням до його придбання.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом юридичної особи до Головного управління Держпродспоживслужби, у якій позивач просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення стягнень.

Суть спору полягає в тому, що за результатами проведення перевірки позивача (магазину) щодо дотримання законодавства про захист прав споживачів було складено акт, відповідно до якого, у діях позивача містяться ознаки порушення у формі стимулювання продажу тютюнових виробів (розміщення тютюнових виробів у точках продажу, за які позивач щомісячно отримує кошти). За викладеними в акті висновками зазначені дії позивача є порушенням абзаців 2, 3 та 10 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення». Виявлені під час проведення перевірки порушення стали підставою для винесення постанови про накладення на позивача штрафних санкцій, передбачених ст. 20 цього Закону.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся з позовом до суду.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що постанова прийнята без достатніх підстав, у зв’язку з чим підлягає скасуванню.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погодилася з цим висновком з огляду на таке.

На підставі аналізу положень ст. 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» колегія суддів КАС ВС дійшла висновку, що суб’єкт господарювання несе відповідальність за порушення вимог цієї статті шляхом здійснення прямого чи непрямого впливу (стимулювання) саме на споживача.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між позивачем (виконавець) та замовником (виробник) було укладено договір, згідно з умовами якого виконавець надає замовнику послуги із забезпечення і підтримки наявності у продажу тютюнових виробів у торгових точках виконавця, перелік яких передбачений цим договором.

Колегія суддів погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про те, що предметом цього договору, по суті, є забезпечення виконавцем повного асортименту тютюнових виробів замовника в своїх торгових точках, а умовами вказаного договору не передбачено обов’язку позивача вчиняти будь-які заходи заохочувального характеру, спрямовані на розповсюдження та споживання тютюнових виробів замовника.

Таким чином, передбачені умовами договору з замовником обов’язок позивача забезпечити на постійній основі наявність у продажу в торгових точках асортименту продукції (виробника), її кількість та обсяги реалізації, повністю узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не можуть розглядатись як захід стимулювання продажу відповідного товару. Фактично винагорода сплачується за дотримання незнижуваного залишку певного асортименту тютюнових виробів у продавця (позивача).

Суд також зазначив, що відповідач не встановив інших дій, вчинених позивачем, у тому числі на виконання умов вказаного договору, які могли б бути розцінені як стимулювання продажу тютюнових виробів кінцевому споживачу.

Отже, заборони, передбачені наведеними вище законодавчими актами, стосуються відносин між виробниками (продавцями) та споживачами, а не стосунків між суб’єктами господарювання, які реалізують тютюнову продукцію.

Постанова Верховного Суду від 13 серпня 2020 року у справі № 815/7159/16 (адміністративне провадження № К/9901/45146/18).

Особа, засуджена за корупційний злочин, не може бути звільнена від відбування покарання з випробуванням

Звільняючи особу, котру визнано винуватою у вчиненні корупційного злочину, від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд апеляційної інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Про це йдеться в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, який, розглянувши касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду  щодо особи, засудженої  за  ч. 2 ст. 191 КК України (привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем) та ч. 1 ст. 366 КК України (внесення службовою особою до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей). Крім того, ККС ВС призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, зважаючи на таке.

Згідно з вироком районного суду начальниця відділення поштового зв’язку, яка мала дозвіл працювати за сумісництвом листоношею, будучи службовою особою, привласнила грошові кошти на виплату субсидії на тверде паливо, призначені для іншої особи, та поставила за неї підпис у відповідній відомості. Засуджена отримала покарання у виді 1 року 1 місяця обмеження волі з позбавленням права протягом такого ж строку обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями.

Апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції: на підставі ст. 75 КК України звільнив особу від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Касаційний суд погодився з доводами прокурора про те, що цей висновок апеляційного суду не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У примітці до ст. 45 КК України (в редакції від 12 лютого 2015 року, чинній на момент вчинення кримінального правопорушення) визначено, що корупційними злочинами відповідно до цього Кодексу вважаються злочини, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368–369-2. Наступні зміни, внесені до ст. 45 КК України, не містять норм, що покращують становище засудженої та мають зворотну дію в часі щодо неї згідно з ч. 1 ст. 5 КК України.

Детальніше з постановою ККС ВС у справі № 734/631/19 (провадження № 51-2243км20) можна ознайомитися за посиланням.


Горячие предложения

Кредиты на карту

более 30 онлайн-сервисов!

Ставка - от 0.01%

Срок - до 180 дней

Сумма - до 20 000 грн.

Документы - паспорт и код

Bookeeper

295 грн. в месяц

Онлайн бухгалтерия

для ФОП и малого бизнеса

первые 30 дней бесплатно!

Хочете отримувати повідомлення на ваш email, коли ми опублікуємо нові статті?

також стежити за оновленнями сайту можна в Facebook Instagram Twitter Viber Telegram

Пошук юристів і держорганізацій по великих містах