Огляд судової практики Верховного Суду. Серпень-вересень 2023

Редакція сайту підготувала новий юридичний огляд на 18.09.2023

Prostopravo.com.ua пропонує ознайомитись з деякими рішеннями вищої судової інстанції за серпень-вересень 2023 року.

Право на заняття адвокатською діяльністю

Законодавство України не обмежує осіб, які перебувають на службі в органах місцевого самоврядування, у праві брати участь у відповідних процедурах добору, складати присягу адвоката України та отримувати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Обставини несумісності можуть виникнути після складання присяги й отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю в особи, яка вже набула статус адвоката, однак такі обставини можуть бути усунені адвокатом шляхом подання ним заяви про зупинення адвокатської діяльності до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця у триденний строк з дня виникнення таких обставин.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом начальника відділу реєстрації проживання особи управління державної реєстрації Тернопільської міської ради (позивач) до Ради адвокатів Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення цієї Ради про видачу позивачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю за умови, що він усуне обставини несумісності, пов’язані з його перебуванням на службі в органах місцевого самоврядування, зокрема з роботою в Тернопільській міській раді. Такі дії, на переконання позивача, є посяганням на його законне право на заняття адвокатською діяльністю.

Суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги, вказавши, зокрема, що жодний нормативний акт не обмежує осіб, які перебувають на службі в органах місцевого самоврядування, у праві брати участь у відповідних процедурах добору та отримувати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Розглядаючи спір, Велика Палата ВС зауважила, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюються вимоги щодо несумісності, встановлені п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто особа, яка перебуває на службі в органах місцевого самоврядування, не може займатися адвокатською діяльністю або виконувати іншу оплачувану роботу.

Водночас обмеження і способи їх усунення, закріплені у ст. 7 вказаного Закону, встановлені для осіб, які вже мають статус адвоката та бажають займатись іншою (несумісною з діяльністю адвоката) діяльністю, а не для інших осіб, які бажають стати адвокатами.

За положеннями ч. 2 ст. 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», обставини несумісності, встановлені ч. 1 цієї статті, можуть бути усунені адвокатом шляхом подання ним заяви про зупинення адвокатської діяльності до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця у триденний строк з дня виникнення таких обставин.

Оцінка несумісності займаних особою посад з адвокатською діяльністю, крім посад осіб, які, як і адвокати, беруть участь у здійсненні правосуддя, не покладається на раду адвокатів регіону при вирішенні питання про допуск особи до складання кваліфікаційного іспиту, стажування, складання присяги адвоката України й отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Тож ВП ВС зауважила, що якщо особа відповідає встановленим ч. 1 ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вимогам, не працює на посадах судді чи прокурора, пройшла всі необхідні етапи процесу набуття статусу адвоката, то орган адвокатського самоврядування, наділений повноваженнями приймати присягу адвоката України, не має права їй відмовити.

Постанова ВП ВС у справі № 500/4859/21 (провадження № 11-82апп23).

Про порядок повернення платникові суми адміністративно-господарського штрафу

Суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку надалі адміністративний суд визнав протиправною та скасував, можна стягнути на користь платника згідно зі ст. 1212 ЦК України як безпідставно утримувану. На такі правовідносини не поширюються приписи ЦК України про відшкодування шкоди та Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до Державного та місцевих бюджетів України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787 (Порядок № 787).

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом товариства до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) щодо повернення платникові суми адміністративно-господарського штрафу.

Відповідно до обставин цієї справи Укртрансбезпека застосувала до товариства адміністративно-господарський штраф. Товариство оскаржило постанову про застосування штрафу до адміністративного суду та одночасно сплатило цей штраф, щоб уникнути блокування банківських рахунків у виконавчому провадженні. Адміністративний суд в апеляційній інстанції позов товариства задовольнив. Після цього товариство звернулося до господарського суду з позовом про стягнення сплаченої суми за рахунок бюджетних асигнувань Укртрансбезпеки. Суди першої й апеляційної інстанцій позов задовольнили і стягнули на користь товариства кошти на підставі ст. 1212 ЦК України.

Укртрансбезпека в касаційній скарзі вказала, що спір стосується адміністративних відносин, бо відповідач діяв як суб’єкт публічного права, сплачені кошти є об’єктом бюджетних відносин, а процедура повернення цих коштів визначена в Порядку № 787 та є позасудовою.

ВП ВС зауважила, що на момент сплати товариством адміністративно-господарського штрафу була юридична підстава для такого платежу – чинна постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що товариство сплатило кошти помилково. Також з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що воно сплатило штраф надміру, тобто в розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.

Порядок № 787 застосовний до випадків повернення помилково чи надміру зарахованих коштів до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку товариство внесло до бюджету, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється. Також немає підстав застосовувати до спірних правовідносин приписи ЦК України про відшкодування шкоди. На ці правовідносини поширюються приписи ст. 1212 ЦК України.

Також ВП ВС зазначила, що оскільки після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, перебувають у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави, то повернення таких коштів платникові стосується захисту його майнових прав як суб’єкта господарювання, а справи у спорах про стягнення цих коштів належать до юрисдикції господарських судів.

Постанова ВП ВС від 8 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (провадження № 12-36гс22).

Про інформацію, отриману під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні

Верховний Суд виснував, що не підлягає спростуванню інформація, отримана під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, оскільки законом встановлений інший порядок оскарження такої інформації (її дослідження здійснюється під час досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні).

У цій справі особа звернулася до суду з позовом до Харківської обласної прокуратури і телерадіокомпанії про спростування недостовірної інформації про обставини її затримання та обрання запобіжного заходу, яку поширив прокурор у відеоматеріалі телерадіокомпанії.

У ст. 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст. 34 Основного Закону кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач довів факт поширення про нього негативної та недостовірної інформації про вчинення ним злочинів, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, і така інформація не є оціночним судженням.

КЦС ВС скасував судові рішення і в задоволенні позову відмовив з огляду на те, що частина висловлювань щодо затримання позивача, які він вважав недостовірними, підтверджується офіційними документами, зокрема протоколом затримання особи, тобто має фактичне підґрунтя.

Щодо іншої частини висловлювань, які позивач вважав недостовірними, а саме: «…безпосередньо після вчинення ним кримінального правопорушення, пов’язаного з крадіжкою з автомобіля…», КЦС ВС виходив із того, що в п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України передбачено, що уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках, зокрема, якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення.

Тобто в зазначених висловлюваннях прокурор пояснив визначену кримінальним процесуальним законом правову підставу затримання особи без ухвали слідчого судді, а не вказував на винуватість позивача у вчиненні того чи іншого злочину.

Враховуючи наведене, КЦС ВС дійшов висновку про те, що позивач не довів протиправності дій відповідачів та, відповідно, порушення його особистих немайнових прав внаслідок поширення прокурором оспорюваної інформації, і застосував ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентну практику ЄСПЛ.

Щодо вимог до телерадіокомпанії, то КЦС ВС зауважив, що засоби масової інформації та громадськість не позбавлені можливості обговорювати й висвітлювати питання, що мають суспільно важливе значення.

Висвітлена у відеоматеріалі інформація містить відомості про події, що мають суспільне значення та викликають суспільний резонанс, оскільки стосуються питань громадського правопорядку. Тому суспільство має бути обізнаним і ознайомленим із такою інформацією, а таке поширення інформації відповідає практиці застосування ЄСПЛ ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це не порушує презумпцію невинуватості (ст. 62 Конституції України).

Постанова КЦС ВС від 16 серпня 2023 року у справі № 646/2173/21 (провадження № 61-3116св23).