Огляд судової практики ВС. Зразкові справи -2020 20.03.2020

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства, якщо у провадженні одного або декількох адміністративних судів перебувають типові адміністративні справи, кількість яких визначає доцільність ухвалення зразкового рішення, суд, який розглядає одну чи більше таких справ, може звернутися до Верховного Суду з поданням про розгляд однієї з них Верховним Судом як судом першої інстанції. Prostopravo знайомить читачів з результатами розгляду зразкових справ Верховним Судом, оприлюднених у 2020 році. // 20.03.2020

Про перерахунок пенсій пенсіонерам Міністерства внутрішніх справ України з урахуванням грошового забезпечення поліцейських

Верховний Суд розглянув зразкову справу № 820/6514/17 щодо перерахунку пенсій пенсіонерам Міністерства внутрішніх справ України з урахуванням грошового забезпечення поліцейських. Позивач – пенсіонер органів внутрішніх справ просив орган Пенсійного фонду України перерахувати пенсію відповідно до грошового забезпечення поліцейських. Зразковим рішенням було задоволено позовні вимоги фізичної особи до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Відповідно до Закону України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статті 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон № 2262-XII) зміна грошового забезпечення поліцейських, яке за своїми складовими є ідентичним складовим колишніх працівників міліції, але за розміром більшим, є безумовною підставою для перерахунку пенсії позивача як колишнього працівника міліції на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі – постанова № 988), яка набрала чинності 2 грудня 2015 року. Згідно зі статтею 51 Закону № 2262-XII позивач має право на перерахунок пенсії з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.

Суд також зазначив, що посилання відповідача на відсутність коштів на проведення виплати пенсії в перерахованому розмірі порушує право мирно володіти своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 8 листопада 2005 року, Суд дійшов висновку, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Про форму виготовлення паспорта громадянина України

На розгляді Верховного Суду перебувала зразкова справа № 806/3265/17 щодо форми виготовлення паспорта громадянина України. Суть спору полягала у тому, що позивач звернулася до суду з позовом, заперечуючи проти виготовлення паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм, який міститиме її персональні дані. Було прийнято зразкове рішення про правильне застосування норм законодавства щодо дій / бездіяльності територіального органу Державної міграційної служби України щодо відмови особі в оформленні паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року з урахуванням критеріїв, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, законності, обґрунтованості, пропорційності та розсудливості.

За результатами перегляду цієї справи в апеляційному порядку Велика Палата прийняла рішення, згідно з яким було надано дозвіл оформити та видати позивачці паспорт громадянина України у формі книжечки. Правовий висновок за результатами розгляду зазначеної адміністративної справи полягає в такому. Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних. Їх обробка має здійснюватися в межах та на підставі тих законів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянами та державою. Впровадження новітніх технологій не повинно бути безальтернативним і примусовим. Ті, хто відмовляються приймати ці технології, повинні мати альтернативу – використання традиційних методів ідентифікації особи.

Під час розгляду справи Велика Палата Верховного Суду посилалася на конституційне право особи, передбачене статтею 32 Основного Закону, якою, зокрема, закріплено заборону збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім визначених законом випадків. Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі, частково задовольнивши позовні вимоги та зобов’язавши Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати позивачці паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Про скасування рішення щодо застосування штрафних санкцій та застосування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску

На розгляді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду перебувала зразкова справа щодо скасування рішення про застосування штрафних санкцій та застосування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску. Суть спору полягала у тому, що рішенням територіального органу Державної фіскальної служби України до комунальної установи, розташованої та зареєстрованої у податкових органах у зоні антитерористичної операції, були застосовані штрафні санкції  та нарахування пені за невиконання обов’язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464-VI). Зразковим рішенням від 30 березня 2018 року було задоволено позовні вимоги Обласної комунальної установи «Луганський центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень» до Головного управління Державної фіскальної служби України у Луганській області.

Правовий висновок за результатами розгляду зазначеної адміністративної справи полягає в такому. Велика Палата Верховного Суду врахувала правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), щодо концепції якості закону, зокрема, доступності для зацікавлених осіб, чіткості та передбачуваності в застосуванні. У разі неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов’язків осіб у національному законодавстві органи зобов’язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Надаючи правову оцінку обставинам цієї справи, Верховний Суд виходив із того, що перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону № 2464-VI. Органи доходів і зборів, а також платники єдиного внеску під час здійснення своїх повноважень та обов’язків застосовують приписи зазначеного Закону, оскільки правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, передбачені саме цим Законом, норми якого є спеціальними в порівнянні з нормами Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов’язків платника єдиного внеску. Верховний Суд зазначив, що Закон № 2464-VI не скасовує обов’язків платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі. Безпідставними є посилання податкового органу на неподання позивачем у порядку Закону № 2464-VI заяви про звільнення від обов’язків, передбачених цим Законом, з огляду на те, що антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, триває, спірне рішення прийняте в період проведення цієї операції. Крім того, відповідальність урегульована окремою нормою пункту 9-4 розділу VIII зазначеного Закону.

Вимоги щодо заяви платника єдиного внеску як підстави для звільнення від виконання своїх обов’язків, визначених частиною другою статті 6 цього Закону, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, не можна виривати з контексту норми, яка вимагає системного аналізу положень у сукупності статей 6, 25 і пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI. Необхідність подання заяви обумовлена низкою підстав, зокрема визнання безнадійною недоїмки, яка підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Таку заяву можна подати виключно після закінчення антитерористичної операції. Натомість, звільнення від відповідальності передбачено безпосередньо у Законі, в силу його прямої дії та не потребує додаткового звернення, оскільки норма встановлює «незастосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій» та вона адресована насамперед до осіб, наділених компетенцією застосовувати штрафні та фінансові санкції.

Про припинення виплати пенсії за віком внутрішньо переміщеній особі

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув зразкову справу щодо припинення виплати пенсії за віком внутрішньо переміщеній особі. Суть спору полягала у тому, що позивач – пенсіонер, який отримує пенсію за віком, у зв’язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в його населеному пункті вимушений був покинути своє постійне місце проживання та переїхати до іншого населеного пункту, де став на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте місцеве територіальне управління Пенсійного фонду України з 1 квітня 2017 року припинило йому виплату пенсії з підстав, на думку позивача, не передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV, вказуючи на те, що реалізація прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб на пенсійне забезпечення здійснюється з урахуванням актів Кабінету Міністрів України.

Було ухвалено зразкове рішення Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо задоволення позовних вимог фізичної особи до Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Правовий висновок за результатами розгляду зазначеної адміністративної справи полягає в такому. Реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб – доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як зазначено в статті 9 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про 16 Огляд судової практики ВС забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав, свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації. Нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих зазначеним Законом, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

На відміну від поняття «законодавство України», категорія «закон» не підлягає розширеному тлумаченню. Це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України прийняттям закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами. Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення. Тому припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не може регулюватися підзаконними актами. Ураховуючи те, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами. Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом. Припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених у статті 49 зазначеного Закону.

Водночас цим Законом не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як проведення верифікації за списками Служби безпеки України з підстав перевірки місця фактичного проживання. Непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем. Наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера, на відміну від інших громадян України, здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікації особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду України без законних на те підстав. Виходячи з правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв’язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов’язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України. Розпорядження відповідача про припинення виплати пенсії позивачу, в якому не наведені мотиви такого рішення, не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності, права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Про розмір пенсії військовослужбовців за вислугу років

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув зразкову справу № 240/5401/18 щодо встановлення розміру пенсії військовослужбовців за вислугу років. Суть спору полягала у тому, що військовослужбовець у запасі пред’явив позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій щодо зменшення основного розміру призначеної пенсії щодо сум грошового забезпечення військовослужбовців та зобов’язання здійснити перерахунок та виплату призначеної пенсії. У справі було ухвалено зразкове рішення Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо задоволення позову та визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії з 83 % до 70 % сум грошового забезпечення. Це зразкове рішення було залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду.

Правовий висновок Верховного Суду за результатами розгляду зазначеної адміністративної справи полягає в такому. Внесені Законом України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» зміни до статті 13 Закону № 2262-XII щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону № 2262-ХІІ.

При перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення. Відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним. За таких обставин у відповідача були відсутні підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії при здійсненні її перерахунку, а тому позовні вимоги задоволені. Суд вирішує даний спір в межах наявного правового регулювання, яке не містить положень щодо перегляду (зміни) при перерахунку пенсій її відсоткового значення від розміру грошового забезпечення. Крім того, суд вважає недоречними посилання скаржника на збільшення внаслідок ухвалення рішення на користь позивача видатків на виплату такої категорії пенсій, оскільки вимога позивача ґрунтується на чітких законодавчих положеннях.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що державні органи не можуть посилатись на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов’язань (зокрема, рішення у справах «Бурдов проти Росії», «Сук проти України»). Проте суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» по різному визначено складові грошового забезпечення для перерахунку пенсій військовослужбовців, які були призначені до 1 березня 2018 року, та пенсій, що будуть призначені після цієї дати.

Про грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув зразкову справу № 620/4218/18 щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій. Суть спору полягала у тому, що учасник бойових дій, звільнений з військової служби, заявив позовні вимоги до військової частини, зокрема, про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, а саме: невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон № 3551-XII), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. У справі було ухвалено зразкове рішення Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо задоволення позову в повному обсязі та визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати особі грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Це зразкове рішення було залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду.

Правовий висновок Верховного Суду за результатами розгляду зазначеної адміністративної справи полягає в такому. Системний аналіз змісту верховенства права, положень законодавства дає підстави Верховному Суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку зі збереженням заробітної плати за певних умов. У своєму рішенні Верховний Суд зазначає, що норми Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Верховний Суд критично оцінює та не може сприйняти доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки. Норми Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Право на таку відпустку має набуватися під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII) не передбачено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів:

  1. безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;
  2. грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України від 5 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв’язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260, грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Про сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування фізичною особою – підприємцем, яка здійснює незалежну професійну діяльність

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув зразкову справу № 520/3939/19 щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування фізичною особою – підприємцем, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Суть спору полягала у тому, що фізична особа – підприємець заявила позовні вимоги до Головного управління ДФС у Харківській області, зокрема, щодо визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, вважаючи, що особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичними особами – підприємцями, не мають сплачувати єдиний внесок як фізичні особи – підприємці та як особи, що здійснюють незалежну професійну діяльність. 2 вересня 2019 року у справі було ухвалено зразкове рішення Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо задоволення позовних вимог і визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС про сплату боргу (недоїмки). Це зразкове рішення було залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду.

Правовий висновок Верховного Суду за результатами розгляду зазначеної адміністративної справи полягає в такому. Законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб – підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. За наявного чинного правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи – підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено. Аналіз норм свідчить про те, що Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа – підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Фізична особа – підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску. Аналіз Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 3 грудня 2014 року за № 1553/26330 (далі – Порядок № 1162), свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок № 1162 не передбачає. За практикою Європейського суду з прав людини, яка сформувалася з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов’язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, § 43).

Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що хоча процедура щодо обліку платників єдиного внеску й була встановлена підзаконним нормативно-правовим актом, однак у частині визначення видів платників єдиного соціального внеску вона суперечить Закону № 2464-VI. Тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру, узгоджуються з принципом належного врядування, оскільки надано перевагу приписам нормативно-правового акта, нижчого за ієрархією від указаного Закону. Таким чином, за наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи – підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено.

Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску – фізичної особи – підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами. Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа – підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності, не відповідає статті 4 Закону № 2464-VI. Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску суперечить принципам законності та належного врядування.

Про розмір доплат, передбачених законодавством для учасників бойових дій

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув зразкову справу № 300/1695/19 щодо визначення розміру доплат, передбачених законодавством для учасників бойових дій. Суть спору полягала у тому, що особа звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій щодо зменшення з 5 січня 2018 року розміру доплат, передбачених законодавством для учасників бойових дій, та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії зі стовідсотковим врахуванням та виплатою доплат, яке набрало законної сили 16 січня 2020 року.

9 грудня 2019 року у справі було ухвалено зразкове рішення Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо відмови в задоволенні позову. Правовий висновок Верховного Суду за результатами розгляду зазначеної адміністративної справи полягає в такому. Згідно з нормами чинного станом на час виникнення спірних правовідносин законодавства при здійсненні перерахунку пенсії на підставі частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII у зв’язку з прийняттям постанов Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – Постанова № 103) та від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» ураховуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.

Інші складові та додаткові види грошового забезпечення не використовуються пенсійним органом при проведенні перерахунку пенсії згідно із згаданими законодавчими приписами. Верховний Суд акцентує увагу на відмінному правовому смислі підвищених пенсій, які: а) встановлені законодавством; б) визначені законом. Перша група – встановлені законодавством – відповідно до змісту пункту 2 Постанови № 103, ураховувалася при поетапному підвищенні пенсій (з 1 січня 2018 року – 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 26 Огляд судової практики ВС 31 грудня 2019 року – 75 відсотків; з 1 січня 2020 року – 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року). Натомість на другу групу – визначені законом – не розповсюджувався регулюючий вплив пункту 2 Постанови № 103. Відтак їх розмір (підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) не зазнавав змін.

Провівши системний аналіз норм законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини, з урахуванням їх юридичних зв’язків, Верховний Суд дійшов висновку про те, що правова регламентація, згідно з якою позивачу проведено перерахунок пенсії та здійснюється її виплата, не поширюється на доплату і підвищення до пенсії, передбачені Законом № 3551-XII та Законом України від 16 березня 2004 року № 1603-IV «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни» (25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та цільову грошову допомогу в розмірі 40 гривень), які виплачуються у складі пенсії відповідним пенсійним органом, у цьому випадку – відповідачем, оскільки такі є додатковою соціальною гарантією, зокрема, для військовослужбовців і нерозривно пов’язані з їх спеціальним правовим статусом, випливають з особливих умов проходження ними служби, а тому, як наслідок, не можуть бути зменшені урядом і повинні виплачуватися незалежно і самостійно в повному обсязі відповідно до встановлених цими актами законодавства розмірах, не мають братися до уваги при перерахунку пенсійної виплати, проведеному на підставі Постанови № 103.

Хотите получать уведомление на ваш email, когда мы опубликуем новые статьи?

также следить за обновлениями сайта можно в Facebook Instagram Twitter Viber Telegram

Горячие предложения

Bookeeper

295 грн. в месяц

Онлайн бухгалтерия

для ФОП и малого бизнеса

первые 30 дней бесплатно!

Пошук юристів і держорганізацій по великих містах

© 2006–2020

ООО «Простобанк Консалтинг»

Код ЄДРПОУ: 35454764

Адрес и телефон «Простобанк Консалтинг»

Email: info@prostobank.com