Огляд судової практики. Жовтень, 2020 29.10.2020

До Вашої уваги огляд деяких рішень, ухвалених Верховним Судом у жовтні 2020 року. // 29.10.2020

Про порядок утримання податку при ухваленні рішення про стягнення зарплати

Роботодавець стверджував про те, що він добровільно виконав судове рішення про стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, тому просив суд, зокрема, визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо незакінчення ним виконавчого провадження та зобов’язати його винести постанову про закінчення провадження.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні зазначених вимог, посилаючись на те, що роботодавець не виконав у повному обсязі рішення суду, оскільки утримав із суми присуджених коштів податок з доходів фізичних осіб та військовий збір. Натомість виданий судом виконавчий лист таких вимог не містив.  

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду частково задовольнив касаційну скаргу заявника, визнав неправомірною бездіяльність державного виконавця, яка полягає у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження з огляду на таке.

За змістом п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, відповідно до вимог закону, оскільки боржник виплатив стягувачу не всю суму, яка вказана в рішенні суду.

Проте такі висновки судів не відповідають положенням чинного законодавства.

Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов’язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Проте у рішенні суду не було зазначено, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнута з роботодавця на користь працівника без урахування податків і зборів.

Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівникові, внаслідок чого виплачена йому на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом. 

Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров’ю.

Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов’язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що підприємство діяло відповідно до вимог податкового і трудового законодавства та як податковий агент обґрунтовано утримало із визначеної судом суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Колегія суддів також зазначила, що чинне процесуальне законодавство України не наділяє суди повноваженнями щодо зобов’язання державних виконавців вчиняти або утриматися від вчинення певних виконавчих дій, що не звільняє державного виконавця від обов’язку усунути порушення, встановлені судовим рішенням.

Постанова Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 (провадження № 61-10657св20).

Щодо умов та підстав притягнення до відповідальності державних органів

ТОВ «Інформаційно-торговий дім ЛС» звернулося з позовом до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Кіровоградської області, Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області та Державної казначейської служби України про стягнення шкоди у розмірі 37 441 610 грн.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 9 червня 2020 року залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва, яким у позові відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що майно було передано на відповідальне зберігання ПАТ «Креатив», тому саме на цю особу покладено обов’язок схоронності майна та повернення його власнику. Оскільки позивач з власної ініціативи відмовився від позову про стягнення з ПАТ «Креатив» вартості переданого майна на зберігання та збитків у іншій справі, заявлений позов до держави відповідно до статей 1173,1174,1176 ЦК України є безпідставним.

КГС ВС постановою від 17 вересня 2020 року у справі № 912/1374/19 постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 17 вересня 2020 року у справі № 912/1374/19 можна ознайомитися за посиланням.

КЦС ВС указав на особливості розгляду справ про визнання особи недієздатною та можливість її участі у процесі

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, у закритому судовому засіданні визнав особу недієздатною та призначив їй опікуна – її сестру.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки при попередньому розгляді суди допустили порушення норм процесуального та матеріального права.

Згідно зі ст. 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 27 березня 2008 року у справі «Штукатуров проти Росії» (заява № 44009/05) зазначив, що, вирішуючи справу про визнання особи недієздатною виключно на підставі письмових доказів, не побачивши і не почувши особу, суд порушив її право на справедливий судовий розгляд, передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції наголошується у рішенні ЄСПЛ від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява № 49069/11). 

Конституційний Суд України у Рішенні від 1 червня 2016 року у справі № 2-рп/2016 зазначив, що недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод; хоча за станом здоров’я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, у тому числі право на свободу та особисту недоторканність, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов’язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.

Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на особисту участь у судових засіданнях, висловлення своєї думки щодо висновків лікарів-психіатрів у судовому засіданні при вирішенні питань, пов’язаних із наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв’язку з цим їх прав.

Таким чином, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, має право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд своєї справи. Зокрема, така особа повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз’яснено її права, вона повинна мати можливість за бажання скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях. Навіть у разі наявності реальних, доведених застережень щодо небезпеки безпосередньої участі цієї особи у розгляді справи для інших осіб або для неї самої суд повинен, принаймні, мати візуальний контакт із такою особою, а краще опитати її (за необхідності – дистанційно, у режимі відеоконференції). Якщо на момент розгляду справи особа позбавлена волі як психічно хвора, суд має перевірити законність підстав позбавлення волі такої особи, щоб гарантувати права людини на свободу та справедливий суд.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд не врахував, що заяву про визнання особи недієздатною суд першої інстанції розглянув без її участі, не врахував заяви представника особи про залучення її та її представника до участі у справі, у зв’язку з чим порушив вимоги ст. 299 ЦПК України. 

Відповідно до ст. 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Встановивши з висновків судово-психіатричних експертиз та інших поданих заявником доказів, що наявний в особи психічний розлад істотно впливає на  її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто немає абсолютної неспроможності, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про визнання її недієздатною відповідно до ч. 1 ст. 39 ЦК України.

Крім того, КЦС ВС зазначив, що згідно зі ст. 300 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Суди зазначених вимог закону не врахували і за відсутності подання органу опіки та піклування призначили опікуном особи  її сестру.

Із повним текстом постанови Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 195/1605/16-ц (провадження № 61-9500св20) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

КГС ВС роз’яснив порядок визначення черговості задоволення вимог кредитора, забезпечених заставою майна боржника

Господарський суд Донецької області у справі № 905/2852/16 про банкрутство ПрАТ «АВК» ухвалою, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду, затвердив за результатами розгляду у попередньому засіданні конкурсних вимог реєстр вимог кредиторів ПрАТ «АВК».

Верховний Суд переглянув постанову апеляційного суду та ухвалу місцевого суду щодо розгляду кредиторських вимог АТ «Сбербанк», ПАТ «Райффайзен банк Аваль», ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», ПАТ «Промінвестбанк» і дійшов висновку про наявність підстав для їх часткової зміни.

Водночас стосовно доводів боржника про порушення місцевим та апеляційним судами порядку визначення черговості задоволення вимог кредитора, забезпечених заставою майна боржника, з посиланням на норми статей 1, 45 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), законодавства про заставу (іпотеку) та правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15 травня 2018 року у справі № 902/492/17 Верховний Суд зазначив таке.

З уведенням в дію (21 жовтня 2019 року) КУзПБ вимоги кредиторів, які виникли за зобов’язаннями, що повністю (частково) забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника, включаються до реєстру вимог кредиторів окремо, зважаючи на обсяг забезпечення таких вимог, що визначається на підставі тих доказів, які досліджуються у справі, та волевиявлення заставного кредитора щодо повної або часткової відмови від забезпечення. Якщо конкурсний кредитор надає докази того, що його забезпечені вимоги охоплюються вартістю заставного майна, визначеною на момент укладення договору застави, а боржник не надає інших доказів щодо ринкової вартості такого майна на час включення предмета забезпечення до реєстру вимог кредиторів, то вимоги такого кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів як забезпечені відповідно до вартості майна при укладенні договору застави. Зазначеним волевиявленням забезпечений кредитор обмежив своє право на забезпечення за рахунок предмета застави інших своїх вимог. Вимоги конкурсного кредитора, які не охоплюються вартістю заставного майна за волевиявленням кредитора, включаються до реєстру вимог кредиторів у відповідній черговості в порядку ч. 1 ст. 64 КУзПБ залежно від правової природи таких кредиторських вимог (вимоги за основним боргом, штрафними санкціями, судові витрати тощо).

Така процедура включення вимог забезпеченого кредитора не заперечує застосування положень цивільного законодавства щодо визначення загального розміру вимог заставного кредитора, зважаючи на розмір його зобов’язань за укладеним договором застави та розмір заборгованості за кредитним договором. Однак вона надає заставному кредитору альтернативу вибору щодо внесення його вимог до вимог четвертої черги  чи до позачергових на підставі наданих ним на момент формування реєстру вимог кредиторів доказів щодо вартості предмета застави та з урахуванням волевиявлення цього кредитора щодо відмови (повної або часткової) від забезпечення.

Розглядаючи кредиторські вимоги АТ «Сбербанк», ПАТ «Райффайзен банк Аваль», ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ПАТ «Промінвестбанк» у попередньому засіданні, місцевий та апеляційний суди правильно застосували до спірних вимог положення статей 1, 45, 47, 64 КУзПБ та дійшли обґрунтованого висновку, що до реєстру вимог кредиторів ПрАТ «АВК» підлягають внесенню окремо визнані господарським судом вимоги банків-кредиторів у частині вартості предметів застави, якими забезпечені їх грошові вимоги до боржника, а решта вимог є такими, що не забезпечені заставою боржника та підлягають включенню до реєстру в черговості, визначеній у порядку ч. 1 ст. 64 КУзПБ як конкурсні.

Крім того, КГС ВС зазначив, що не вбачає відступу у цій справі від висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15 травня 2018 року у справі № 902/492/17 щодо визначення розміру грошових вимог забезпеченого кредитора з огляду на цивільно-правові зобов’язання, забезпечені боржником. Однак, ураховуючи внесення законодавцем змін до процедури включення таких вимог до реєстру вимог кредиторів у зв’язку з уведенням в дію (21 жовтня 2019 року) КУзПБ та розширенням права вибору заставного кредитора щодо відмови від забезпечення при визначенні черговості задоволення його вимог, КГС ВС погодився з висновками місцевого та апеляційного судів про включення позачергово до реєстру вимог банків відповідно до вартості заставного майна на момент укладення договорів застави (іпотеки), оскільки інших доказів щодо вартості предметів застави учасниками провадження не надано, а банки обрали саме такий спосіб визначення розміру вимог, що забезпечені заставою.

З огляду на дотримання місцевим та апеляційним судами вимог чинного законодавства (ч. 2 ст. 45, частин 1, 6 ст. 64 КУзПБ) при визначенні черговості задоволення вимог АТ «Сбербанк», ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ПАТ «Промінвестбанк» до ПрАТ «АВК» КГС ВС не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 24 вересня 2020 року у справі № 905/2852/16 можна ознайомитися за посиланням.


Горячие предложения

Кредиты на карту

более 30 онлайн-сервисов!

Ставка - от 0.01%

Срок - до 180 дней

Сумма - до 20 000 грн.

Документы - паспорт и код

Bookeeper

295 грн. в месяц

Онлайн бухгалтерия

для ФОП и малого бизнеса

первые 30 дней бесплатно!

Хочете отримувати повідомлення на ваш email, коли ми опублікуємо нові статті?

також стежити за оновленнями сайту можна в Facebook Instagram Twitter Viber Telegram

Пошук юристів і держорганізацій по великих містах