Огляд судової практики. Вересень, 2021 04.10.2021

Prostopravo пропонує читачам ознайомитись з судовою практикою вищої судової інстанції за вересень 2021 року. // 04.10.2021

Проведення апеляційним судом спрощеного провадження без виклику сторін

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову щодо стягнення з відповідачки боргу за спожитий газ і задовольнив позов.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції через порушення норм процесуального права, зробивши такі правові висновки.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 360 цього Кодексу учасники справи мають право подати до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом установленого судом строку.

Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Кодексу.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).

Апеляційний суд супровідним листом направив представнику відповідачки копію ухвали апеляційного суду про відкриття провадження та копію апеляційної скарги, запропонувавши надати відзив.

Проте матеріали справи не містять відомостей про отримання відповідачкою чи її представником вказаних процесуальних документів.

Однак суд апеляційної інстанції, пославшись на положення ч. 1 ст. 368 ЦПК України, розглянув справу по суті, вказав, що перевірив матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, і задовольнив скаргу.

Таким чином, на момент перегляду справи в апеляційному порядку процедура проведення спрощеного позовного провадження була порушена.

При цьому згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Верховний Суд констатував, що апеляційний суд мав право розглянути справу у спрощеному позовному провадженні, проте вимоги цивільної процесуальної форми вимагають дотримання процедури проведення спрощеного позовного провадження.

Зазначене позбавило відповідачку можливості надати зауваження щодо апеляційної скарги, а суд апеляційної інстанції це позбавило обов’язку надати оцінку можливим доводам та обґрунтуванням заперечення, тому суд не виконав свого зобов’язання стосовно дотримання закріпленого у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу рівності сторін.

Постанова Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 174/814/19 (провадження № 61-18381св20).

ВП ВС переглянула справу з підстави встановлення ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов’язань

Велика Палата Верховного Суду переглянула вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області, ухвалу Апеляційного суду Донецької області та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з підстави встановлення Європейським судом з прав людини порушення Україною міжнародних зобов’язань у справі «Карташов проти України» (заява № 66362/11, рішення набуло статусу остаточного 17 березня 2021 року).

Вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалами вищих інстанцій, заявника засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 369 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки. Заявника визнано винним у тому, що він підбурив двох осіб (у кримінальній справі вони набули статусу потерпілих) до давання хабаря через нього посадовим особам прокуратури та суду, а також вчинив замах на заволодіння чужим майном у великих розмірах шляхом обману та зловживання довірою.

Рішенням ЄСПЛ констатовано порушення судом першої інстанції п. 1 та підпункту «d» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо заявника. ЄСПЛ виходив із того, що під час постановлення обвинувального вироку вирішальне значення мали показання потерпілих, які були єдиними безпосередніми свідками протиправної діяльності, у вчиненні якої обвинувачували заявника. Проте зафіксовані у виді відеофонограми розмови дані (одержані в результаті проведення оперативно-розшукових заходів) були вилучені з матеріалів справи, а інших прямих доказів, окрім показань цих осіб, не було. Під час повторного розгляду справи судом першої інстанції жодного з потерпілих не допитано.

Також ЄСПЛ постановив, що з огляду на принципову зміну в доказовій базі та відсутність поважної причини неявки потерпілих наявність протоколів судових засідань з їхніми показаннями, наданими під час попереднього судового розгляду, не була достатньою гарантією для збереження загальної справедливості судового розгляду.

Велика Палата ВС зауважила, що в основі визнаного ЄСПЛ порушення Україною конвенційних зобов’язань лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат судового провадження щодо заявника і є підставами для нового розгляду справи з метою відновлення його порушених прав.

На думку ВП ВС, для усунення встановлених ЄСПЛ порушень конвенційних прав заявника необхідно забезпечити явку потерпілих у судове засідання для їх допиту з урахуванням вимог статей 302, 308 КПК 1960 року та/або перевірити за матеріалами справи їхні показання, зафіксовані в інших джерелах. Верховний Суд як суд права позбавлений процесуальних повноважень безпосередньо досліджувати й оцінювати докази.

Велика Палата ВС вважає, що констатовану ЄСПЛ невідповідність судового провадження вимогам ст. 6 Конвенції можна виправити під час нового апеляційного розгляду. Апеляційному суду необхідно з дотриманням норм процесуального права усунути порушення, зазначені в цій постанові.

Тож ВП ВС скасувала ухвали апеляційного суду і ВССУ та направила справу на новий апеляційний розгляд.

Постанова Великої Палати ВС від 7 вересня 2021 року у справі № 1-421/10 (№ 13-35зво21).

Про відшкодування упущеної вигоди у кримінальному провадженні

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду розглянув касаційну скаргу потерпілих на судові рішення у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи в крадіжці (ч. 2 ст. 185 КК України). У касаційній скарзі потерпілі вказали, зокрема, на неправильне вирішення цивільного позову.

ККС ВС залишив касаційну скаргу без задоволення, зазначивши таке.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, із застосуванням норм ЦПК України. Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками, що були завдані внаслідок упущеної вигоди, є такі збитки, які могли бути реально отримані при належному виконанні зобов’язання.

Системне тлумачення вказаної норми цивільного законодавства свідчить про те, що позивач має право на відшкодування упущеної вигоди, однак зобов’язаний надати суду докази, які підтверджують те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи і лише неправомірні дії відповідача стали підставою, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи. Зокрема, такі докази можуть бути письмовими, речовими і електронними. Згідно зі ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до вироку місцевий суд, переглядаючи матеріали кримінального провадження, встановив, що потерпілими до цивільного позову на підтвердження упущеної ними вигоди від крадіжки вуликів було надано довідку, згідно з якою упродовж 2016–2017 років їм завдано збитків внаслідок недоотримання меду на загальну суму 40 750 грн та втрачено 1700 грн вартості вощини.

Водночас, дослідивши вказаний доказ у порядку ст. 94 КПК України, суд зазначив, що потерпілі не надали жодних доказів на підтвердження того факту, що в попередні роки вони дійсно реалізовували продукцію з пасіки та отримували дохід від такої реалізації, а тому цивільний позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Постанова ККС ВС у справі № 468/46/18-к (провадження № 51-1447км21).

Про порушення права учасника озпоряджатися своєю часткою у статутному капіталі

Учасник ТОВ звернувся з позовною заявою до колишньої учасниці ТОВ та покупця частки у ТОВ, у якій просив таке: перевести на нього права і обов’язки покупця за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ, укладеним між відповідачами; припинити право власності покупця частки в статутному капіталі ТОВ, яка є предметом договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ; визнати позивача власником зазначеної частки.

Господарський суд ухвалив рішення про відмову в позові. Апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, позов задоволено повністю. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду залишила в силі рішення господарського суду з огляду на таке.

Дії учасників цивільних і корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень передбачає неприпустимість зловживання правом. Тобто здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Позивач не оспорює факту відмови від отримання рекомендованого листа відповідачки. У цьому разі позивач, відмовившись отримати поштовий лист від відповідачки, порушив її право розпоряджатися своєю часткою в статутному капіталі. У такий спосіб він унеможливив доведення нею дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку, з якою закон пов’язує початок перебігу 30-денного строку на здійснення повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом.

Колегія суддів підкреслила, що для оцінки добросовісності поведінки в конкретній ситуації достатньо однієї безпідставної відмови від отримання поштової кореспонденції. 

КГС ВС зробив висновок, що норми частин 1 та 3 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» щодо дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку в спірних правовідносинах треба застосовувати таким чином: у разі відмови учасника товариства від отримання надісланого поштою повідомлення іншого учасника про намір продати свою частку третій особі, що підтверджується відміткою в поштовому повідомленні, і нездійснення ним заяви про намір скористатися своїм переважним правом протягом 30 днів з дати відмови, на 31-ий день така частка може бути відчужена третій особі на раніше повідомлених умовах. У такому разі учасник товариства не має права вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов’язків покупця частки.

Аргументи позивача щодо невідповідності повідомлення вимогам ч. 3 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» були обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки таке повідомлення містить інформацію про ціну та розмір частки, що відчужується. А визначення в договорі таких умов продажу, як сплата суми частинами, не може бути підтвердженням порушення переважного права позивача, оскільки він взагалі відмовився від отримання повідомлення. Спір у справі виник не через зміну продавцем умов такого продажу. 

З текстом постанови КГС ВС у справі № 921/383/20 можна ознайомитися за посиланням.

Повторна неявка позивача в підготовче засідання не є підставою залишення позову без розгляду

Районний суд залишив позов без розгляду, оскільки належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи позивач двічі не з’явився в судові засідання.

Апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції, направивши справу на новий розгляд і зазначивши, що ця ухвала постановлена в підготовчому судовому засіданні.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду залишив постанову апеляційного суду без змін, зробивши такі правові висновки.

У ст. 189 ЦПК України визначено завдання і мету підготовчого провадження – забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче судове провадження – це важливий складник судочинства, спрямований на створення умов для такого розгляду.

Підготовче засідання є формою підготовчого провадження і проводиться судом із повідомленням учасників справи (ч. 1 ст. 197 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ЦПК України суд відкладає підготовче засідання, зокрема, у випадках, визначених ч. 2 ст. 223 цього Кодексу, згідно з якою неявка в судове засідання учасника справи, належним чином повідомленого про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на зміст указаних норм права неявка належним чином повідомленого про дату та час підготовчого засідання позивача за загальним правилом не перешкоджає проведенню підготовчого засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 ЦПК України в підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд наголосив на тому, що при застосуванні тієї чи іншої норми процесуального права суд повинен виходити з комплексного та ґрунтовного аналізу норм права загалом.

ЦПК України чітко розмежовує підготовче провадження з проведенням підготовчого засідання, його особливості, строки проведення (глава 3 розділу III «Позовне провадження») та розгляд справи по суті з проведенням судового засідання (глава 6 вказаного розділу).

Стаття 223 ЦПК України стосується розгляду справи по суті, у зв’язку із чим регулятивний вплив цієї статті не поширюється на випадок повторної неявки позивача в підготовче засідання.

Постанова Верховного Суду від 1 вересня 2021 року у справі № 757/54510/17 (провадження № 61-2858св21).


Горячие предложения

Кредиты на карту

более 30 онлайн-сервисов!

Ставка - от 0.01%

Срок - до 180 дней

Сумма - до 20 000 грн.

Документы - паспорт и код

Хочете отримувати повідомлення на ваш email, коли ми опублікуємо нові статті?

також стежити за оновленнями сайту можна в Facebook Instagram Twitter Viber Telegram

Пошук юристів і держорганізацій по великих містах