Визначення розміру моральної шкоди, завданої юридичній особі 14.02.2011

XXI століття — це ера інформаційних відносин, Інтернету, телебачення, друкованих ЗМІ, радіо. Нові засоби масової інформації, нові способи поширення інформації актуалізували проблеми захисту від завдання моральної шкоди. Серед інших проблем цієї теми важливе місце посідає питання визначення розміру моральної шкоди, завданої юридичній особі, а також доведення її розміру в суді. // 14.02.2011

 

Це пов'язано з тим, що зараз в Україні не існує жодної нормативної методики визначення розміру моральної шкоди. Також і ненормативної, що дає однозначну відповідь на питання: «В якому розмірі завдана моральна шкода?». Проте суди щодня розглядають безліч справ про відшкодування завданої моральної шкоди та її розміру.

У цій статті зроблена спроба систематизувати критерії, якими керуються суди під час визначення розміру моральної шкоди, завданої юридичній особі, а також визначити основний критерій для з'ясування її розміру. При цьому не йдеться про обґрунтування цього розміру.

Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу (ЦК), юридична особа має такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Таким чином, юридична особа так само, як і фізична, має право на спростування недостовірної інформації (ст. 277 ЦК) і право на недоторканність ділової репутації (ст. 299 ЦК). Зокрема, відповідно до ст. 299 ЦК, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації, тобто може позиватися до суду про захист своєї ділової репутації.

Поняття «моральна шкода» визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 р. Тож моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При цьому під немайновим шкодою, завданою юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням ділової репутації, а також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності.

Визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб'єкта. Згідно з ст. 2 Закону «Про банки і банківську діяльність», щодо фізичної особи визначено, що ділова репутація — це сукупність підтвердженої інформації про особу, яка дозволяє зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону.

У ч. 2 п. 5 інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» № 01-8/184 від 28 березня 2007 р. Вищий господарський суд України (ВГСУ) роз'яснив, що діловою репутацією юридичної особи є престиж її фірмового (комерційного) найменування, торгових марок та інших належних їй нематеріальних активів серед споживачів її товарів і послуг.

Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів. Зазначені дії завдають майнової та моральної шкоди суб'єктам господарювання, а тому ця шкода за відповідними позовами потерпілих осіб підлягає відшкодуванню за правилами ст. 1166, 1167 ЦК. Положення цих норм щодо категорій поширювачів такої інформації можуть бути конкретизовані в окремих законах.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їхньої реалізації, ступеня провини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо провина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Під час визначення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ЦК).

Таким чином, необхідно з'ясувати, чим підтверджується факт завдання позивачеві втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення суперечки.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди має визначатися залежно від характеру немайнових втрат (їхньої тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Враховуючи вищенаведене, вимога позивача про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути виражена в грошовому (матеріальному) вигляді, що передбачено ст. 23 ЦК, в такому розмірі, який може компенсувати завдану позивачеві моральну шкоду. Вимога позивача про відшкодування моральної шкоди через публічні вибачення не має матеріальної форми, тож не відповідає чинному законодавству України.

Крім того, варто звернути увагу на те, що в п. 41 інформаційного листа ВГСУ «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» № 01-8/211 від 7 квітня 2008 р. роз'яснюється, що, відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК, збитками, зокрема, є: витрати особи в майбутньому для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (втрачена вигода).

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК, збитками є: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо) сторони, якій завдано збитків внаслідок порушення зобов'язання іншою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, якій завдано збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання іншою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Пункт 6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення суперечок, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди» № 02-5/95 від 29 лютого 1996 р. (згідно з роз'ясненнями Вищого арбітражного суду України № 02-5/445 від 18 листопада 1997 р., № 02-5/433 від 13 листопада 1998 р., № 02-5/618 від 6 листопада 2000 р., роз'ясненням ВГСУ № 04-5/609 від 31 травня 2002 р.) передбачає, що розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру дії особи, що її завдала, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача.

Так, під час визначення розміру компенсації моральної шкоди слід виходити з того, що він не залежить від завданої відповідачем майнової шкоди, яку він має відшкодувати відповідно до ст. 440 ЦК. За будь-яких обставин розмір відшкодування моральної шкоди не може бути менший, ніж п'ять мінімальних розмірів заробітної плати.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 р. встановлено, що, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню під час вирішення суперечки про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність дії того, хто її завдав, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням, а також провини того, хто завдав шкоди.

При цьому суд вважає, що факт зменшення нематеріальних благ як наслідок протиправної дії правопорушника не є необхідною умовою для права на компенсацію морального збитку. Достатньо, щоб дії правопорушника створювали реальну загрозу зменшення нематеріального блага. Про таке йдеться у ст. 23 ЦК, де підставою для виникнення права на компенсацію моральної шкоди вказані дії, що лише створюють загрозу порушення ділової репутації (поширення недостовірної інформації).

Відповідно до інформаційного листа ВГСУ «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» № 01-8/184 від 28 березня 2007 р., грошовий еквівалент ділової репутації може бути виражений у формі гудвілу, що, згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», є нематеріальним активом, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, і виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, панівної позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо.

Гудвіл як нематеріальний актив підлягає бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 19 «Об'єднання підприємств», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 7 липня 1999 р. і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 1999 р. за № 499/3792.

Усі нематеріальні активи, що перебувають у розпорядженні компанії, умовно можна розділити на три групи.

До першої групи належать нематеріальні активи, невіддільні від підприємства: навчений персонал, досягнення у галузі реклами та просування своєї продукції, переваги територіального розташування, репутація бізнесу. Активи цієї групи, як правило, мають невизначений термін служби і оцінюються сукупно, тому вважаються не амортизованими.

Підтвердженням негативного впливу на першу групу нематеріальних активів позивача є численні перевірки діяльності підприємства та його посадових осіб, які стали наслідком, приміром, поширення щодо них неправдивої інформації.

Друга група — це нематеріальні активи, невіддільні від працівника підприємства. Серед них власна репутація і професійні навички конкретного працівника, зокрема, ноу-хау, комерційні здібності тощо. Як і активи першої групи, вони не мають терміну використання і не амортизуються.

Поширення недостовірної інформації щодо професійної діяльності топ-менеджерів підприємства завдає шкоди і самому підприємству, його діловій репутації (див. рішення Господарського суду м. Києва у справі № 50/564 від 19 жовтня 2009 р.).

Третя група — це нематеріальні активи, загалом віддільні від підприємства: фірмові знаки, торгові марки, авторські права, патенти, ліцензії тощо. Будь-який актив цієї групи може бути оцінений окремо. Проте торгові марки та інший інтелектуальний капітал підприємства невіддільні від нього, тому неправдива інформація, поширена щодо підприємства, має опосередкований вплив на його активи, зокрема, шляхом зниження їхньої вартості.

У разі відсутності у суб'єкта господарювання бухгалтерського обліку гудвілу як нематеріального активу такий суб'єкт господарювання не позбавлений права доводити розмір грошового еквіваленту приниження ділової репутації іншими засобами. У випадках виникнення в зв'язку з цим питань, роз'яснення яких потребує спеціальних знань, господарський суд може, відповідно до ст. 41 ГПК, призначити відповідну судову експертизу.

Слід наголосити, що самі господарські суди позиціонують роль гудвілу у визначенні розміру шкоди, завданої діловій репутації юридичної особи, як основного критерію його визначення (див. рішення Господарського суду м. Києва у справах № 54/137 від 4 березня 2009 р., № 20/81 від 9 червня 2009 р., № 50/564 від 19 жовтня 2009 р., № 20/297 від 26 жовтня 2010 р.).

Крім гудвілу, розмір шкоди, завданої діловій репутації, можна доводити:

  • довідками економічного, аналітичного, маркетингового відділу, бухгалтерії юридичної особи про зменшення вартості нематеріальних активів;
  • свідоцтвами про зменшення вартості котирування акцій юрособи;
  • призначенням судової експертизи;
  • проведенням експертної оцінки вартості нематеріальних активів;
  • результатами проведення перевірок контрольними органами тощо.

Якими б засобами ви не скористалися, вони мають бути спрямовані на доведення факту зменшення нематеріальних активів юридичної особи. Саме розмір їхнього зменшення внаслідок завдання шкоди діловій репутації юридичної особи і буде основним критерієм для обґрунтування розміру моральної шкоди.

Варто звернути увагу, що важливим фактором для визначення розміру відшкодування моральної шкоди є момент звернення позивача до суду, оскільки в різний термін після скоєного правопорушення розмір морального збитку буде відрізнятися. Вказати чітку залежність розміру від часу не можливо, адже в одному випадку збільшення строку після вчинення правопорушення збільшує розмір, в іншому — зменшує. У цьому й проблема, адже під час звернення до суду з позовом, під час проведення експертизи і за ухвалення рішення судом розмір завданої моральної шкоди може змінюватися. Думаю, суд має виходити з розміру, який є на момент ухвалення судового рішення обґрунтованим і доведеним.


Пошук юридичних послуг в сфері захисту інтелектуальної власності
Послуга
Кількість пропозицій
Середня ціна, грн

9

кількість пропозицій

1 918,89

середня ціна, грн

9

кількість пропозицій

5 722,22

середня ціна, грн

5

кількість пропозицій

1 340,00

середня ціна, грн

5

кількість пропозицій

1 060,00

середня ціна, грн

4

кількість пропозицій

1 575,00

середня ціна, грн

3

кількість пропозицій

1 500,00

середня ціна, грн

3

кількість пропозицій

6 666,67

середня ціна, грн

3

кількість пропозицій

700,00

середня ціна, грн

Горячие предложения

Кредиты на карту

более 30 онлайн-сервисов!

Ставка - от 0.01%

Срок - до 180 дней

Сумма - до 20 000 грн.

Документы - паспорт и код

Bookeeper

295 грн. в месяц

Онлайн бухгалтерия

для ФОП и малого бизнеса

первые 30 дней бесплатно!

Хочете отримувати повідомлення на ваш email, коли ми опублікуємо нові статті?

також стежити за оновленнями сайту можна в Facebook Instagram Twitter Viber Telegram

Пошук юристів і держорганізацій по великих містах